27 серпня 1981-го автомобіль "Волга", в якому їхав хокеїст збірної СРСР Валерій Харламов, вискочив на зустрічну смугу. Дорога була мокрою. За кермом була дружина Валерія – Ірина. Вона пізно помітила вантажівку ЗІЛ. Нічого не зробила, аби уникнути аварії. Лише гарячково крутнула кермо ліворуч. "Волга" підставила ЗІЛу правий бік – саме там, де сидів Валерій Харламов. Він помер миттєво, як і брат дружини, що сидів на задньому сидінні. Ірина пішла з життя за кілька днів. Сиротами залишилися двоє дітей.

Мати Валерія була іспанкою на ім'я Кармен. Однак чоловік звав її Бегонітою. Її привезли до Москви разом із тисячами інших іспанських дітей у середині 1930-х – після громадянської війни у цій країні.

Подружжя Харламових ділило з іншими робітничими сім'ями одну велику кімнату й жило за фанерною перегородкою. Валерій родився у січні 1948-го. Коли його батько повертався з пологового, його забрав патруль для перевірки документів. Сам молодий батько зрадів такому розвитку подій – мороз стояв тріскучий.

Валерій ріс малим і хворобливим. Скарлатина, численні ангіни – здавалося, він перехворів усім. Доходило навіть до тимчасового паралічу руки й ноги.
А потім хлопчисько захопився модним тоді канадським хокеєм. Він був дуже шустрий і швидкий. Плюс мав вроджену іспанську техніку. Хлопця швидко забрали до ЦСКА, звідки його запросили до збірної СРСР й у 21 рік він став форвардом збірної та наймолодшим чемпіоном світу.

Зірковий час Харламова – знаменита Суперсерія-1972 зі збірною Канади. Тоді йому вдалося забити супергол. Гра проходила у Квебеку.
Найкращі спогади про шедевр залишив захисник Жан-Клод Трабле.

– Коли ми з Степлтоном відкочувалися назад, я був спокійний: жоден форвард ВХА або НХЛ не ризикнув би вклинитися між нами. Без удаваної скромності скажу, що менш небезпечно опинитися між двома жорнами. Однак цей російський нападник понісся прямо на нас. Що було потім? Я бачив, що форвард збирається обійти мене з зовнішньої сторони, зліва. Пет Степлтон, як потім з'ясувалося, зауважив прямо протилежне: мовляв, росіянин хоче обійти його праворуч і теж із зовнішнього боку. Коли ж ми роз'їхалися ловити кожен "свого" Харламова, той проскочив між нами. І я досі не зрозумію, як він пошив нас у дурні. Але одне я знаю точно: іншого такого гравця не було.

Збірна СРСР виграла "канадську" частину турне, але провалила чотири матчі в Москві – одна перемога й три поразки. А все тому, що травмувався Харламов і не міг грати на повну силу.

У 1970-х мати хокеїста – Бегоніта відшукала в Іспанії своїх родичів. З гордістю розповідала по сина, але в ті роки іспанці мало що тямили в хокеї.

У 1981 році збірна СРСР готувалася до Кубка Канади, який розпочинався у вересні.
– Харламов набрав чудову форму, але після останнього тренування його викликав до себе Віктор Тихонов. За півгодини Валерій вийшов темний як ніч. Сказав, що його не беруть. Для годиться, підбадьорив нас і побажав удачі, – згадував В'ячеслав Фетісов.

Віктор Тихонов мав іншу точку зору.

— Валерій був неготовим до турніру такого рівня. Аварія, яка стала для Харламова смертельною, — третя в його кар'єрі. Після другої у Валерія зовсім не працювала гомілка.

Збірна дізналася про смерть Харламова вже в Канаді. Хотіли повертатися на похорон. Збірна Канади теж висловлювала бажання полетіти на прощання. Але згодом політ вирішили скасувати.

– На швидкості жив і на швидкості помер, – резюмував поет Михайло Танич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зіграли один із найгучніших матчів у історії хокею

×