Через рік після перемоги на чемпіонаті миру екс-наставник збірної Італії Марчелло Ліппі поділився секретами успіху Скуадри адзурри на полях Німеччини.

— Пройшов рік після фіналу чемпіонату світу. Що залишилося від того тріумфу?

— Ця перемога не втратила своєї цінності, принаймні для мене. Розумію, що, можливо, інші дадуть іншу оцінку події.

Проте після чемпіонату світу я не зміг повернутися до повсякденного життя і щоденного сум"яття. Навпаки, я живу спогадами того чудового вечора в Берліні, щодня згадуючи події фіналу. Я проглядаю відеозаписи, прокручую в пам"яті якісь моменти. Після чемпіонату світу залишився досвід, відчуття радості і неповторні емоції. Все це я зберігаю усередині себе.

— Продовжуєте опочивати на лаврах. Ймовірно, саме з цієї причини ви відхилили численні пропозиції від різних клубів?

—Я залишаюся поза футболом з відомих вам причин (син тренера Давиде Ліппі проходить як обвинувачений у кримінальній справі відносно керівництва агентства GEA World, яке підозрюється в порушенні принципів чесної конкурентної боротьби за допомогою погроз і насильства – прим. авт.). Моє рішення не повертатися до тренерської роботи не мотивоване бажанням продовжити сон мундіаля, в якому ми перемогли. Наш мундіаль тривав не один місяць, а два роки – два чудові роки, що принесли задоволення в людському, моральному і професійному аспекті. Перемога стала плодом дворічної професійної роботи гравців і всього персоналу збірної. Я повинен подякувати всім: від кухаря до капітана. Переконаний, що збірна продовжить свої успішні виступи, адже команда стоїть на тому психологічному фундаменті, який ми створили за два роки роботи.

— Нелегко відмовитися від порівнянь. Яка збірна сильніша: зразка 1982-го або 2006-го року?

— Навіть під тортурами я б не зробив вибір на користь збірній 82-го року. Звичайно, моя краще! Це була фантастична команда. Можливо, ефект нашої перемоги зник швидше, адже в порівнянні з 1982 роком наше суспільство значно змінилося – змінився темп життя, люди швидко переживають емоції, переходячи до нових джерелах гострих відчуттів, не встигаючи насолодитися митями щастя і радості. До того ж, коли ми повернулися з Берліна, італійський футбол переживав проблемні часи, що дещо сковувало радість людей, але тільки не мою – я продовжую насолоджуватися тим тріумфом. Щодня я прокидаюся і згадую те, чого ми досягли в Берліні. Повинен сказати, що в людях також збереглися позитивні спогади про ті дні. Недавно я відвідав декілька університетів, зустрічався із студентами, і скрізь мене вітали з безмежною теплотою.

— Проте федерація футболу не змогла скористатися ефектом перемоги на чемпіонаті миру.

— Я отримав безліч запрошень від зарубіжних федерацій і завжди відчував пошану до італійського футболу. Часто ми самі виставляємо себе в невигідному світлі, проте за кордоном італійський футбол користується пошаною і популярністю. Мені часто говорили:

- Так, у вас є проблеми, але у кого їх немає? Проте ви, італійці, знаходите в собі мужність вирішувати їх.

— Назвіть найцінніше, що залишив чемпіонат світу.

— Все було прекрасно і чарівно від першого до останнього дня турніру. Ми адекватним чином сприйняли проблеми, хлопці  змогли направити свою енергію в потрібне русло. В результаті Італія стала чемпіоном світу.

— Проте не обійшлося без шорсткостей. Наприклад, коли Гаттузо і ще декілька гравців дали зрозуміти, що хотіли б за рахунок скорочення кількості форвардів додати на полі ще одного півзахисника.

— Це ваша інтерпретація подій. Насправді декілька гравців просто озвучили ухвалене мною рішення. Ми збиралися грати з Тотті і двома форвардами, але мені потрібно було враховувати ту обставину, що Франческо знаходився не в кращому своєму стані, крім того, було необхідно приймати до уваги ігрові характеристики суперників. Перед матчем з чехами я знав, що перемога дозволить нам фінішувати на першому місці в групі і уникнути зустрічі з Бразилією. З іншого боку я знав, що нас влаштує також нічия, і запитав сам себе: чому я повинен поступитися суперникові серединою поля? Тоді ми прийшли до нової схеми, при якій Тотті і Каморанезі розташовувалися позаду єдиного нападаючого.

— Потім послідував важкий поєдинок з Австралією.

— Та перемога став переломним моментом, після якого я увірував в наш успіх на турнірі. Я завжди вірив в перемогу, знав, що моїй команді під силу боротися на рівних з будь-яким суперником, але саме той виграш поклав початок підйому. Граючи довгий час в чисельній меншині, команда діяла строго і не допускала щонайменшого ризику, а на 94-ій хвилині наш захисник зробив забіг на 30 метрів, заробивши пенальті для Тотті. У цьому матчі на полі була об"єднана, сильна, така, що знає собі ціну команда, у складі якої виступали великі майстри. Справжня команда.

— Гроссо став символом тієї команди, яка перевершила всі очікування.

- Так, Гроссо став уособленням тієї прекрасної роботи, що ми виконали за два роки. Ми досягли високого ступеня упевненості, яка жодного разу не переросла в самовпевненість. Крім того, всі гравці зіграли на максимумі своїх можливостей.

— Не дивлячись на наявність віри у власні можливості, ви все ж таки побоювалися деяких суперників?

— Перед стартом турніру я, як і всі, вважав фаворитом Бразилію. Правда, потім події стали розвиватися в іншому ключі, і мені здалося, що кращі шанси має в своєму розпорядженні Аргентина. Але їй не повезло в матчі з німцями, інакше нас чекав би дуже непростий поєдинок до аргентинцями.

— Багато італійців сприйняли перемогу над німцями емоційніше, ніж успіх в матчі з Францією.

— Розділяю вашу думку. Того вечора, на забитому до межі німецькими уболівальниками стадіоні, після цілого тижня антиіталійської агітації, ми виклали Дортмунду справжній урок.ісля перемоги над Німеччиною у мене зникли останні сумніви щодо успіху у фіналі.

— Ви недооцінювали Францію?

— Ні, просто я в був упевнений в своїй команді. Я пригадав, що в 98-му французи вибили нас з боротьби в серії пенальті, а через два роки в драматичній кінцівці відібрали у Італії звання чемпіонів Європи. Проте я сподівався, що на цей раз все буде по-іншому, і найголовніше – я не боявся програти фінал чемпіонату світу в серії пенальті. Передчуття дива витало в повітрі, і воно, нарешті, відбулося.

— Вилучення Зідана також було елементом цього чарівництва?

— На відміну від багатьох, я достатньо спокійно оцінив той епізод, оскільки тренував Зідана і знав його як людину, і як футболіста. Мені шкода, що він завершив футбольний шлях так, проте я не думаю, що це залишило слід на його чудовій кар"єрі. Що ж до вашого питання, то я не вважаю, що його вилучення відбилося на кінцевому результаті. Французи залишилися в меншині в останні п"ять хвилин матчу, коли обидві команди все одно думали тільки про п серію пенальті. Можливо, будь Зізу на полі, Трезеге не став би бити в числі першої п"ятірки, але це тільки думки. Просто наша перемога була визначена спочатку.

— З чим пов"язані найприємніші спогади?

— Це не голи або їх святкування, а людські якості людей, з якими я працював впродовж двох років.

— Яким був найважчий момент на шляху до перемоги?

- Тиждень, проведений на базі в Коверчано перед вильотом до Німеччини. То були відносні труднощі, оскільки хлопці працювали у поті чола, не звертаючи увагу на події у вітчизняному футболі. Це відбулося завдяки нашій дворічній роботі, в результаті якої нам спочатку вдалося створити сильну команду, а потім переконати самих себе у власній силі.

— Чи можливе повторення подібного дива?

— Іноді я сам замислююся про це. Признаюся чесно: не знаю. Та команда володіла неповторною магією. Наприклад, отримує травму Неста, його замінює Матерацці і відразу ж стає головним героєм матчу. Італія продемонструвала величезну згуртованість, довівши важливість командного духу. Мої гравці були дійсними чемпіонами. Буффон, Каннаваро, Гаттузо, Дзамбротта та всі інші перетворилися на моноліт, який був непереможний. Часто, кажучи про зірки, люди помилково представляють гравців, що уміють, наприклад, забивати п"ятою. Насправді дійсні зірки – це мої хлопці.

— Важко було знайти застосування Тотті, готовому лише на 50 відсотків?

— Команда підтримувала його. Гравці знали, що для нас майстерність Тотті мала неоціниму важливість. Я згадую свою поїздку до Риму, коли я відвідав його на ранок після отримання тієї нещасливої травми. Він сказав, що зробить все можливе, щоб відновитися до чемпіонату світу, і стримав слово. Проте він не був готовий на всі сто процентів, і я часто замінював його. Матч з Австралією він, навпаки, почав на лавці запасних, але ще до гри я пообіцяв випустити його на заміну. Наша система управління була бездоганною, хоч журналісти і намагалися вибити у нас грунт з-під ніг.

— У 1982-му році успіх Італії принесли голеадорськіє здібності Росси. Цього разу у збірної не було яскраво вираженого бомбардира.

— Так, дійсно у нас забивали багато гравців, що ще раз підкреслює високий общекомандний рівень. Виходить Барцальї і грає прекрасно, виходить Яквінта і відразу забиває, виходить Гроссо і вирішує результат матчу. Я використовував 21 гравця з 23 заявлених. Це означає, що перемогла вся команда, а не окремі особи. Бразилія не відчувала нестачі у виконавцях, але в якийсь момент команда зіграла без натхнення і залишила турнір. Наша ж, навпаки, була завжди сконцентрована, згуртована, націлена на досягнення кінцевої мети.

— Жалкуєте, що залишили свою посаду?

— Можливо, тому що рішення про це не було вільним і зваженим. Очевидно, що не будь тих особистих причин, не будь тих нападок в перші дні підготовки в Коверчано, я б залишився.

— Проте не можна вічно жити спогадами.

— Я і не збираюся робити цього. Через декілька місяців я готовий повернутися до роботи. Я зупиню свій вибір на першому ж клубі, який запропонує мені роботу над серйозним проектом.

— А раптом вам запропонують очолити збірну?

— Збірна більш не потребує мене. Вона йтиме вперед з своїм новим тренером, який відмінно справляється з своєю роботою. Ці хлопці – чемпіони світу, і магія цього титулу завжди супроводжуватиме їх.

За матеріалом www.sport.com.ua

×