6 грудня 1956 на Олімпійських іграх в Мельбурні відбувся найвідоміший матч в історії водного поло - в півфіналі турніру зійшлися збірні СРСР і Угорщини. За місяць до цього матчу радянська армія придушила в Будапешті повстання проти СРСР. Тому протистояння команд в басейні вийшло гранично жорстким і знову не обійшлося без пролитої крові.

23 жовтня 1956 року, тисячі демонстрантів, незадоволених прорадянським режимом, вийшли на вулиці Будапешта. Мирна демонстрація за кілька годин перетворилася в збройне повстання: люди зі зброєю захопили редакцію і друкарню центральної партійної газети, склад зброї, патронний завод, один з вокзалів.

Обстановка загострювалася, і Москва вирішила ввести в Будапешт війська для придушення революції. Кровопролитні зіткнення тривали більше двох тижнів і завершилися 8 листопада. Повстання було придушене. З угорського боку було вбито три тисячі чоловік, поранено - близько 20 тисяч. Втрати Радянської Армії склали близько 700 чоловік убитими і зниклими безвісти.

У такій обстановці угорські спортсмени готувалися до змагань Олімпіади в Мельбурні. Багато атлетів до Австралії не поїхали, побоюючись за безпеку своїх сімей. А тим, хто все-таки зважився вирушити в Мельбурн, довелося на автобусах їхати в Прагу - більшість авіарейсів з угорської столиці було скасовано.

Вирушила до Австралії і угорська ватерпольна команда. Спортсмени купили в Мельбурні місцеві газети та прочитали про криваве придушення повстання. На церемонію відкриття Олімпіади вони вийшли у траурних пов'язках.

Протистояння зі збірною Радянського Союзу чекали не тільки в самій Угорщині, але й в усьому світі, що переживав пік Холодної війни. Придушення повстання відбувалося на очах у всього світу. І ЗМІ не шкодували фарб, розповідаючи про ті криваві події. А в газетах СРСР цієї напруженості нібито ніхто й не помічав. Гравці радянської збірної згодом розповідали, що вони, звичайно, знали про події в Будапешті, але не надавали цьому особливого значення.

Збірна Радянського Союзу вийшла у фінальну шістку з другого місця в квартеті А, угорці виграли групу В. Здобувши ще по дві перемоги, команди приготувалися зійтися в півфіналі.

Коли 6 грудня команди Угорщини та Радянського Союзу заходили в басейн, трибуни були переповнені. До зали, вміщала шість тисяч чоловік, набилося близько восьми тисяч, а квитки, які продавалися зазвичай по два-три долари, перепродувалися по 30-40. Переважна більшість уболівальників бажала перемоги угорській команді.

"Ми вирішили вивести росіян з себе, - через багато років згадував Ервін Задор. - План був такий: ми граємо, вони б'ються". Угорці дійсно грали здорово: відмінно оборонялися і використовували свої шанси, так що в другій половині зустрічі вели з рахунком 4:0.

Хто став ініціатором вирішальної бійки між Валентином Прокоповим та Ервіном Задором, достеменно невідомо.

"Я побачив, як Прокопов вдарив угорського нападника, - згадував Шляпін. - Думаю, що просто підпливти і вдарити Прокопов не міг. Мабуть, вони обмінялися ударами.

Удар Прокопова, ймовірно, був не стільки сильним, скільки точним - він влучив у праву брову угорця і розсік її. З рани миттєво бризнула кров, але ще близько хвилини Задор брав участь в грі, залишаючи за собою кривавий слід.

Вболівальники вже тоді шаленіли, але рішення судді про заміну Ервіна через його травму викликало справжній вибух. Глядачі почали перелазити через загородження, посипати росіян прокльонами і плювати в воду, в якій все ще перебували гравці обох команд.

"Варто було потерпілому Задору підпливти до бортика, розмазати по всьому басейну кров і звернутися за співчуттям до публіки, почалося щось неймовірне. Здавалося, від реву лопнуть барабанні перетинки. У нас полетіло все, що потрапляло розлюченим глядачам під руку. Збившись в центрі всією командою, ми ледь встигали ховатися від пляшок, якихось дерев'яних паличок, монет", - згадував Борис Гойхман.

Судді були змушені зупинити матч і вдатися до допомоги поліції, щоб заспокоїти публіку і дати можливість росіянам дістатися до роздягальні. Оскільки зустріч була зупинена за рахунку 4:0 на користь угорців і за хвилину до її закінчення, було прийнято рішення встановити цей результат як підсумковий. Угорщина вийшла в фінал, а команда СРСР мала змагатися за третє місце.

Наступного ранку фотографія Ервіна Задора, що виходить з басейну з закривавленим обличчям, була на перших сторінках усіх газет світу. З легкої руки журналістів і з'явилася назва матчу, що збереглася досі, - "Кров у басейні".

Збірна Угорщини в фінальному матчі здобула золоті медалі Олімпіади, обігравши команду Югославії з рахунком 2:1.

Відразу після закінчення Олімпійських ігор половина гравців угорської ватерпольної збірної, включаючи і Задора, попросила політичного притулку на Заході і отримала його. Ервін згодом виявився єдиним з тієї збірної, хто так і не повернувся на батьківщину. Довгі роки він працював тренером з плавання в США, і одним з його вихованців був юний Марк Спітц.

Збірна Радянського Союзу в останньому матчі олімпійського турніру обіграла німців з рахунком 6:4 і завоювала бронзові нагороди турніру. Однак на батьківщині команду зустріли холодно. Про матч СРСР - Угорщина в газетах написали коротку замітку з одним тільки результатом, без опису драматичних подій. Значки заслужених спортсменів за третє місце радянським ватерполісти вручили лише 46 років потому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Путін зітхнув. Зрозумів, що Росія програла"

×