Центральний захисник львівських "Карпат" Ігор Пластун розповів Gazeta.ua, що змінилося у команді з приходом Йовічевича, кого вважає найкращим оборонцем світу і чому не хоче бути тренером.
Відчуваю, що у команди є потенціал. Ми вже зіграні. Минулий рік пішов нам тільки на користь. Ми непогано розпочали цей сезон. Перемоги у стартових турах — це у першу чергу наш психологічний плюс (розмова відбулася 5 серпня). Але робити якісь далекоглядні висновки і говорити, що ми готові боротися за п'яте, четверте чи яке завгодно місце я б не став. Ближче до зими можна буде сказати на що здатна наша команда.
Нинішні "Карпати" - це продовження тих "Карпат", які були наприкінці минулого сезону. Після зими ми досить непогано дивилися і здобували очки. У нас є зіграність і внутрішньокомандна впевненість у собі.
З приходом у команду Містера (хорват Ігор Йовічевич очолив "Карпати" 18 червня 2014-го року) змінилося практично все — побут, тренувальний процес і гра. Зараз строго стежать за нашим харчуванням. У цьому плані все як у європейських клубах високого рівня. Я бачу, що наші тренери хочуть вчитися.
Йовічевич завжди хоче показати, яка у нього любов до команди. На всі наші хороші моменти під час тренувань Містер реагує з великим захопленням. Після такого команда ще більше хоче працювати і заряджається його енергією. Але коли виходимо на тренування і працюємо "спустя рукава", то може і накричати.
"Футболісти будуть готові померти за тренера, якщо відчуватимуть, що він готовий померти за них"
Якщо у команди трапляються невдалі матчі, то Містер, тренерський штаб і керівництво, стараються лояльно до нас ставитися. У випадку якихось невдач вони намагаються вдвічі більше нас підтримати, ніж при хороших результатах.
Грати у захисті завжди легше, ніж забивати голи. Щоб грати попереду, потрібна Божа іскра. Якщо вона у тебе є, то ти знаходиш моменти і забиваєш голи. Є футболісти, які можуть одним дотиком вирішити долю епізоду.
Коли я прийшов у "Карпати", то основне навантаження лягало на чотирьох захисників. Коли хороші команди вибігали в контратаки чотири на чотири, три на три чи три на два, то фізично було важко. Десь багато пропускали. Зараз команда діє більш цілісно. Через це ми мало пропускали у минулому сезоні.
"Не мали конкретного завдання на сезон, але стояло питання — побудувати команду" - Йовічевіч
Я відчуваю, що росту. За останній рік я набув таких навиків, яких у мене не було раніше. Я міг втратити концентрацію. Якщо робиш це хоч на частку секунди, то це може призвести до голу у твої ворота. Зараз я стараюся над цим працювати. Загалом всі наші захисники прогресують.
Якщо в зародку ми зіграємо правильно, то потім не доведеться вибивати м'ячі з лінії воріт. Це вже буде не потрібно. Ми стараємось, щоб наш захист розпочинався з атаки. Якщо ми там заберемо швидко м'яч, то і в захисті нам буде легше.
Завдання флангових захисників — це постійне долучення до атак. Якщо центральні оборонці знаходять можливість піти вперед, то нас просять це робити.
Для мене немає особливої різниці - грає противник з трьома, двома чи одним форвардом. Головне - не кількість, а рівень нападників команди суперика. Єдине, зараз "Карпати" хочуть контролювати м'яч і розпочинати атаку від захисників. Якщо команда грає з двома нападниками, то вони щільніше нас тримають, і нам це складніше робити.
Є нападники однієї структури, але при цьому вони зовсім різні футболісти. Мова знову йде про їх рівень. Але прийнято вважати, що високому захисникові важко грати проти маленьких і швидких нападників. Напевне, так воно і є.
Коли перед грою ми розташовуємося на полі, то номінально у нас один опорник. А коли починається гра, то у вирі подій все міняється. При захисті своїх воріт ми завжди граємо з двома опорниками.
Перед грою розписують хто з ким грає за стандартних ситуацій.
У кожної команди є свої лідери, особливо в лінії атаки. На них завжди просять звернути увагу. Намагаєшся бути поближче до таких гравців, щоб не дати їм розвернутися і вільно себе почувати. Це загальнокомандна персональна опіка. Немає такого, що Пластун, Даушвілі чи Гітченко грає тільки з одним футболістом і нікуди від нього не відходить. Не помічав, щоб проти нас так грали. Це вже стара школа.
З усіма форвардами важко грати. Адже ти постійно бігаєш за нападником, а не він за тобою. Потрібно весь час зберігати концетрацію і всюди встигати. Будь-який нападник може створити тобі проблеми, якщо ти не будеш у порядку в окремому епізоді. Виділяти нікого не буду. Але в Україні вистачає хороших футболістів.
Завжди важко грати проти топ-команд. Мова йде навіть не про конкретну особистість нападника, а про командну гру та взаємодію. Футболісти міняються позиціями і знаходять вільні зони.
Завдяки високій індивідуальній майстерності гравці знаходять моменти, такі зони і позиції, де найменша твоя розслабленість чи недоконцентарція, буде покарана.
Хто швидше думає і хто може швидко виконати задумане, той і перемагає. Такий зараз футбол.
Від центральних захисників у "Карпатах" просять багато гри з м'ячем. Щоб ми не позбувалися його якомога швидше, а робили це тоді, коли потрібно команді. Десь витягнули, десь зіграли розкутіше. Головне, щоб це приносило користь команді. А не так, що ти відібрав м'яч і віддав його ближньому. А він хай задихнеться з ним. Чи у боротьбу, щоб там ноги тріскалися.
Коли Містер тільки розпочав працювати з нами, то постійно зупиняв тренування, щоб внести якісь корективи. Коли ти граєш у футбол, то часті зупинки трохи напрягали. Тепер ми вже знаємо, що тренер хоче від нас.
Бувають чисто технічні помилки. Хтось віддав неточний пас чи ще щось. Через це ніхто гри не зупинятиме. А в плані нашого переміщення полем ми вже знаємо, як маємо діяти. Тому зупинок стало менше. Фактично не тренуваннях їх уже немає. Все, що нам потрібно знати, ми дізнаємося на розборі перед тренуванням чи після матчу.
Без підказок у футболі взагалі неможливо. Всі повинні один одному підказувати. Тоді буде набагато легше.
Експерти говорять так, що складається враження, ніби вони хочуть занизити можливості наших футболістів і нашого футболу. У них був свій час. Зараз футбол нашого покоління. Який він є, такий є. Не треба говорити, що він скотився на 12 чи 40 років назад. Це все розмови. Я вважаю, що у нас хороший футбол, в якому регулярно з'являються нові гравці.
Якщо сказати, що мені стало легше грати, то це неправда.
Наш чемпіонат не скотився вниз, а став більш рівним. Якщо раніше "Металіст", "Дніпро", "Динамо" і "Шахтар" купували гравців по 20 мільйонів євро, то іншим командам важко було з ними грати. Зараз вони цього не роблять.
Якщо сказати, що рівень "Металіста" не впав, то це правда. Він знизився. Але чи впав рівень "Динамо", не дивлячись на те, що у команді почало грати багато українців? Ні. Правильна робота тренерського штабу і менеджменту зумовила те, що команда виграла чемпіонство. Чи став слабшим "Шахтар"? Для мене він не слабший, ніж був два чи три роки тому.
Продаж Мар'яна Шведа в іспанську "Севілью" - це великий плюс для "Карпат". У плані добору виконавців у нас хороша команда. Якщо у клуб приходять такі пропозиції, то було б дуже погано, якби його не відпустили. Можу тільки порадіти за Шведа, клуб і весь український футбол. Нарешті наші молоді футболісти переходять у такі команди. Бачу тут тільки одні плюси і жодного мінуса.
За свою кар'єру футболіста бачив дуже багато талановитих гравців. Але через якісь обставини вони не завжди розкривалися. Вважаю, що це доля. У Шведа свій шлях. Добре, що у потрібний для нього момент україньский футбол став таким, яким став і зараз довіряють молодим.
"Тоттенхем" міг би бути хорошим варіантом для Ярмоленка"
Без правильної роботи з молодими гравцями нічого не вийде. Вискочити зможе один із купи.
У "Карпатах" довіряють молоді і в якихось моментах не звертають уваги на їх помилки. Це йде їм на користь.
Коли мені було 17 років, поїхав на збори з першою командою "Оболоні" у Туреччину. Там я був один 17-річний серед 30-річних дядьків. За два тижні зборів я, напевне, максимум десять слів сказав. Зараз на збори можуть взяти п'ятьох чи десятьох молодих футболістів. Психологічно їм легше.
Коли я вперше потрапив на стадіон "Оболоні" і дивився матч команди, то навіть уявити собі не міг, що коли-небудь гратиму на такому рівні. Тоді "Оболонь" виступала у першій лізі.
Коли я вперше поїхав на тренування з "основою" "Оболоні", то боявся рот відкрити і ступити крок не туди. Це психологічний бар'єр, який треба переступити. Зараз я згадую це з позитивними емоціями. Без цього не було б моєї особистості у плані ставлення до молодих.
Не завжди будуть гладити по голові і говорити, що ти найкращий. Так можна полетіти на небо і назад не вернутися.
У футболі все йде тільки у плюс.
Після гри футболіст завжди сам відчуває, як він зіграв.
Найкраща похвала тренера — це коли ти бачиш, що на тебе розраховують, ти виходиш і граєш.
Коли міняють центрального захисника, то це вже катастрофа. Це вам скаже кожен оборонець. Як правило, міняють гравців атаки, щоб освіжити гру.
Одного разу в "Оболоні" мене замінили на 50-й хвилині. Я такого "наварив", що тренер не витерпів і випустив на поле іншого. Без таких моментів не було би цілісної футбольної особистості. У всіх трапляються шорсткості. Ті, хто витримують найскладніші удари, потім стають найкращими у нашій справі.
Коли допустив помилку у матчі, то потім весь тиждень важко. Ти розумієш, що підвів. Добре, якщо помилка не вплинула на результат. Коли ти сам чи партнери змогли виправити ситуацію. Буває, що твоя помилка стає роковою для команди. Такі моменти є у всіх футболістів. Через якийсь час це вже немає ніякого значення. Треба рухатися тільки вперед і дивитися у майбутнє з амбіціями, які сидять у тобі. Тільки так ти зможеш досягнути хороших результатів.
У мене великі амбіції, але я не буду про них говорити. Я хочу грати у хороший футбол і на високому рівні. Зараз моє місце у "Карпатах". Я всією душею у цьому клубі.
Хочу, щоб завтра мене викликали у національну збірну України. Цього прагне будь-який футболіст. У глибині душі я в це вірю і працюю для того, щоб побачити своє прізвище у списку викликаних на збір гравців. Кожного сезону я ставлю собі завдання зіграти за національну команду. Все залежить від мене. Якщо я виглядатиму сильніше за інших захисників, то гратиму за збірну України. Я не сумніваюся у своїх футбольних якостях.
Одна справа, коли ти потрапляєш у національну команду з "Динамо" чи "Шахтаря", де в тебе є досвід матчів Ліги чемпіонів та Ліги Європи. І зовсім інша річ прийти у збірну з команд рівня "Карпат" чи донецького "Металурга" (команда припинила існування). Окрім матчів чемпіонату України в мене поки нічого немає за спиною. Тоді потрібно підключати свій психологічний резерв і вірити в те, що у мене все буде на найвищому рівні.
Для мене психологія стоїть на першому місці. "Фізику" і футбольні компоненти можна напрацювати на зборах і тренуваннях. Психологію ніхто тобі не напрацює, якщо ти сам не будеш постійно над собою працювати. Вдалі ігри, робота на тренуваннях і те, що відбувається у побуті — все це творить твою особистість.
Для мене показові слова Майкла Джордана. Його запитали: "Ви все життя грали на топовому рівні. У вас не виникало відчуття боязні зазнати невдачу?". Він відповів, що його робота на тренуваннях знищила весь його страх. Так само і у футболі. Якщо ти багато працюєш, постійно аналізуєш свої дії, то це тебе заряджає психологією переможця. Ти віриш, що невдачі не може бути у принципі. Великі спортсмени від п'яток і до голови заражені цією психологією. Тому навіть якісь невдалі моменти роблять їх сильнішими.
Вдалий матч намагаюсь забути наступного дня. Думаю про те, як стати ще сильнішим. Чекаю нової гри, щоб зіграти ще краще. Всі живуть перемогами. Це повітря, яким хочеться постійно дихати. Його ніколи не буває багато.
Після поразок починаю переживати. Думаю, чому програли. Я міг зробити два кроки і попередити гол. Кожен вам скаже, що коли ти програв, то наступний тиждень буде важчим, ніж коли ти виграв.
Якщо у тебе всередині сидить якась думка про те, що щось може піти не так під час матчу, значить ти не готовий. Це важке відчуття.
Коли ти виграв один-два матчі, то відчуваєш, що у наступній грі точно буде перемога. Ти постійно літаєш на крилах. Це знову ж таки психологія. Хто стійкіший, у кого більше віри, той і досягає позитивного результату.
Люблю дивитися Лігу чемпіонів. Це футбол, від якого отримуєш натхнення. Там грають найкращі футболісти. Якщо говорити про чемпіонати, то найбільше подобається англійська прем'єр-ліга.
"У Лізі чемпіонів на першому місці гроші. Далі йдуть футболісти і тренери" - Головко
Рівних Мессі серед футболістів немає. Що стосується центрального захисника, то для мене немає одного еталонного оборонця. У кожного є певні якості. У когось хороший відбір, хтось добре читає гру чи розпочинає атаки. Слідкую за всіма і стараюсь брати в них найкраще.
Найкращі захисники у світі? Новотрясов, Гітченко, Пластун, Балажиц. Подобається гра Рафаеля Варана і Серхіо Рамоса. В Україні найбільше імпонує гра Хачеріді, Ракицького та Пластуна. Це троє найсильніших захисників.
Мені подобається, як Матс Хуммельс з "Боруссії" Дортмунд працює з м'ячем, але не подобається які він діє у захисті. Не вважаю його сильним захисником біля своїх воріт. Якщо брати гармонічного оборонця, в якого є все, то Серхіо Рамос для мене на першому місці. Якщо назвати найкращого захисника у світі, то це Варан.
Суперечки з арбітром — це просто емоції. Нікого не хочу образити, але мені не імпонує стиль роботи більшості наших суддів. Дивлюся матчі англійської прем'єр-ліги та інших топ-чемпіонатів. У плані суддівства вони ні чим не кращі, ніж наші. Це питання людських стосунків. Іноді там так накидаються на арбітра, що я не будучи поліглотом і не знаючи всіх мов, розумію, що вони йому говорять. Але судді дуже рідко дають жовту карточку. Таке враження, що вони це все розуміють. У нас буває, що футболіст нічого такого і не каже, але арбітр випише йому попередження.
"Виходиш на поле, а навколо – самі мільйонери. І ними треба управляти"
Чомусь в Україні склалось таке враження, що футболісти та арбітри вороги один одному. Якщо суддя хоч раз прийняв якесь рішення і гравці з ним не згодні, то це відразу змова, а рефері підкуплений, і він не любить нашу команду. Не знаю чому так відбувається. Насправді, футболісти і арбітри — це актори, на яких приходять подивитися люди. Це наш спектакль, і ми разом робимо одну справу. А всі чомусь шукають якусь всесвітню змову. Якщо гравець помилився, то відразу натякають, що він здав матч. Якщо команда програла 1:4, то вона здала гру. Якщо проти Алекса Тейшейри якийсь захисник промахнувся, то це не бразилець швидкий, як блискавка, а оборонець здає матч.
"Колліна сказав, що я неправий. Треба було давати пенальті" - Сергій Лисенчук
Для мене здати гру, це взяти і згвалтувати себе. Якби я таке вчинив, то перестав би себе поважати. Навіть якби мені зараз запропонували мільйон доларів, я б ніколи в житті такого не зробив. Якщо є гравці, які цим займаються, то це їх справа. Я не маю права нікого засуджувати. Ніхто не знає чим люди керуються.
Футболісту важливо отримати підтримку трибун, коли йому важко і гра не виходить. Тоді це класно.
Якщо у команді є позитивна енергетика і вона добивається результатів, то немає різниці хто грає — українці чи легіонери. Про іноземців, які були у "Карпатах", можу сказати лише позитивне. Спілкувався з усіма.
Якби мене п'ять років тому запитали ким ти хочеш бути, я б відразу кричав, що тренером. Зараз зовсім цього не хочеться. Я хочу бути у футболі, адже не уявляю свого життя без нього. Я багато бачив і чув, як у нас некрасиво вчиняють з тренерами. Важко все це сприймати. Поки я футболіст і хочу довго ще грати.
У футболі все дуже швидко міняється. Треба старатися до всього ставитися простіше. Коли ти на вершині, не можна зазнаватися. А коли ти внизу, то ніколи не треба опускати руки, адже через тиждень все може кардинально змінитися. Буває на початку сезону футболісту кажуть, що не розраховують на нього, а наприкінці вже не уявляють як без нього обійтися.
Довідка
Ігор Пластун народився 20 серпня 1990 року у Києві. Вихованець столичної "Оболоні". Діє на позиції центрального захисника. Перейшов у львівські "Карпати" 12 липня 2012 року. Є віце-капітаном команди.
Ставав бронзовим і срібним призером першої ліги у складі "Оболоні". Виступав за молодіжну збірну України, в тому числі на меморіалі Валерія Лобановського.
2 
4166
Коментарі