10 березня "Манчестер Сіті" гостював у Києві, де провів перший матч проти "Динамо" у 1/8 фіналу Ліги Європи. Столицю України відвідала невелика група британських фанатів. А один з англійських уболівальників на ім'я Джонатан зважився на такий ризикований крок, як самостійну подорож Києвом. Після чого поділився враженнями про столицю.

Все розпочалося з метрополітену, де пристойно одягнений чоловік середніх років марно намагався випитати у оператора сусідньої каси, скільки потрібно заплатити за "that blue thing" (мався на увазі жетон для проїзду).

Як виявилося, англієць намагався дістатися до міфічної станції Arsenal, де біля Monument of Glory повинні були зустрітися кілька десятків фанів City.

"Holy crap, - почав свою розповідь Джонатан, - у вас воістину навіжене місто. У нас вже з'явилися ваші буклети до Євро-2012, що обіцяють чисті і озеленені вулиці, європейські готелі, а також доброзичливий персонал і термінали з картами міста ледь чи не на кожному розі. На ділі ж - до Євро у вас залишився всього рік, а мені попався лише один такий термінал поблизу станції метро Хрещатик, але і він виявився в неробочому стані. Повірте, футбольний туризм для мене не в новинку - я їздив і до Лісабона в 2004-му, і в Гамбург у 2006-му, і до Цюріха в 2008-му. Найгіршим з цих трьох мені здався Лісабон, але в порівнянні з Києвом навіть там сервіс і персонал, можна сказати, були на висоті".

Непідготовленість державних службовців та працівників сфери обслуговування, на думку Джонатана, є головною проблемою Києва.

"Це тихий жах - запитати дорогу у вас просто неможливо. Коли підходиш з питанням до кого-небудь - навіть до міліціонера! - Він дивиться на тебе з відкритим ротом і виряченими очима і вимовляє лише звук "Е". З моменту мого приїзду до Києва цих звуків я наслухався вдосталь - навіть в ненависному мені "МакДональдсі" мені продали те, що я просив, лише після того, як покликали адміністратора, який розмовляє ламаною англійською. У вашому аеропорту (мається на увазі Бориспіль) мені ще зуміли допомогти з дорогою і таксі до міста (яке обійшлося Джонатану у 20 фунтів (близько 250 грн)). У самому ж місті я взагалі ледве не загубився - ні вказівних та номерних знаків англійською у вас немає.

Допомагали тільки молоді люди, але і до них я підходив з побоюванням - у нас ходять не дуже приємні історії про ваших хуліганів, а колотнеча, що трапилася кілька років тому між фанами "Манчестер Юнайтед" і київського "Динамо", добре відома по всій Англії. Я не сперечаюся, проблеми з хуліганами існують скрізь, у нас бувало й гірше. Але тут мені вперше довелося ховати атрибутику своєї команди куди подалі і постійно бути напоготові, тому що знайомитися з вашою медициною хотілося б найменше".

Джонатан поділився враженнями про київський транспорт, громадське харчування і готелі:

"У Британії на буклетах до Євро зображені комфортабельні автобуси. На ділі ж у вас нерегулярно курсують лише маленькі жовті машинки, в які лізе ціла купа народу. З таким я зіткнувся вперше - ніколи не бачив, щоб люди набивалися в транспорт на кшталт тетріса і так їхали. Сумно і смішно.

А ще Київ - місто, в якому можна зайти в заклад з певною назвою і виявити ... повну йому невідповідність. Наприклад, по приїзду зайшов в один з ірландських пабів і не знайшов там нічого ірландського. Ні в меню, ні в алкогольній карті. Навіщо тоді називатися ірландським пабом? (Вже на місці зустрічі фанатів ще двоє з них розповіли, що відвідали ресторан з "англійською кухнею" в центрі Києва, де жодна з принесених страв і близько не пахла старенькою Англією).

Але найбільшою несподіванкою для мене, напередодні вашого Євро, виявилася дорожнеча готелів - всі вони хочуть здерти величезну ціну, надаючи мінімум послуг. А платити 50 фунтів за старий номер - вибачте. Частково у вас цю ситуацію рятують хостели, але і про них ходять не зовсім приємні історії: когось обікрали, десь банально брудно і не годують. А ризикувати собою, та ще й за гроші - сумнівне задоволення".

При такій жорсткій критиці Києва, Джонатан напрочуд добре відгукнувся про... Львів.

"У минулому році мені по роботі довелося відвідати Львів. Там було набагато краще - і вказівних знаків на вулицях значно більше, і всі тобі готові допомогти - якщо не словами, то хоча б жестами. Навіть дядечко з місцевої бакалійної лавки, який мало що розумів по-англійськи, зумів накреслити нам на серветці вказівки, якими ми успішно скористалися і легко знайшли потрібне нам місце. Звідки така різниця в людях - я не розумію. Але якщо мені вдруге запропонують вибрати з цих міст, куди повернутися, то вибір для мене очевидний", - завершив свою розповідь англієць.

×