Досвід Білорусі красномовно показує, до чого політики можуть довести культурно­-мовне становище. В умовах пострадянського, пост­імперського простору будь­-яка офіційна двомовність перетворюється на одномовність на користь мови метрополії. Бо вона просто сильніша. Білоруські цифри це чудово підтверджують.

1994 року 65% учнів навчалися білоруською, тепер – 19%. Заступник міністра освіти Казимир Фарино визнав, що школярі не володіють білоруською мовою, і сам він нею не володіє. Це відбулося за 18 років! Фактично, білоруська винищена – її вигнали з університетів, державних установ тощо. У містах вона ще тримається серед молоді та інтелектуалів, але в селах – знищена. Села пережили мовну революцію – стара білоруськомовна людність вимерла, а молодь уже російськомовна.

Раджу українцям триматися своєї мови і всіляко її боронити. Про те, що одномовність порушує права російськомовних, білоруси чули 1993–1994 року.

Якщо Україна підвищить статус російської, то за 15–20 років це призведе до російської одномовності, як і в нас. Тож я раджу українцям триматися своєї мови і боронити її всіма можливими способами.

Доводи про те, що одномовність порушує права російськомовних, ми чули 1993–1994 року. Вони такі самі, як у вас. Але тоді ми мали лише два­-три канали телебачення, не було інтернету. Нині ж російська достатньо поширена в медіа­просторі, кіно, інтернеті. Російськомовна людина не може почуватися дискримінованою в таких умовах. Що ж до мови спілкування з чиновниками, то такі стосунки дуже мало часу займають у житті пересічного громадянина. Він зустрічається з владою раз-­двічі на рік. Хіба він не може написати українською заяву або заповнити бланк?

Такі закони хочуть не для того, щоб захистити російську, а щоб надати право не знати української. Так само трапилося в Білорусі. Більшість білоруських чиновників не володіють жодною мовою – білоруську вивчати облишили, а російської до пуття не знають. Якщо написати заяву чи звернення білоруською, тобі дадуть відповідь лише російською.

×