Психолог Зигмунд Фрейд стверджував, що головні життєві цілі людини - любити і працювати. Часто роботі ми приділяємо більше часу, ніж сім'ї та друзям. Сенс роботи не зводиться до заробляння грошей. Що ж вона ще нам дає?

Кар'єра і самореалізація

77% працюючих визнають, що найкраще їх мотивує хороша оплата праці. Але значення зароблених грошей цим не вичерпується.

Трудові доходи мають для нас іншу "вартість", ніж гроші, що дісталися нам якимось іншим чином. "Сучасна західна культура розрізняє "профанні" і "сакральні" гроші в залежності від їх походження", - пояснюють психологи. - Наприклад, несподіваний виграш в лотерею, спадщина, гонорар або премія розглядаються як "особливі" гроші, які зазвичай витрачаються не на повсякденні потреби, а на покупку особливих предметів або незвичайних переживань".

Разом з тим "профанні", тобто зароблені нами гроші, можуть виявитися і пастками. Одна з найбільш типових - коли ми вважаємо, що наші заробітки - це мірило успішності. По суті це означає, що суми, які я отримую, показують, скільки я коштую.

"Люди часто ототожнюють себе з тією справою, якою вони займаються", - пояснюють психотерапевти. - Це закладається ще в дитинстві, коли дитині кажуть: "Ти навіщо це зробив? Ти поганий!" І вона засвоює: оцінка моїх справ - це оцінка моєї особистості".

Філософ Ханна Арендт описала два види роботи. Один з них необхідний для підтримки життя - це приготування їжі, прання, прибирання. Але в процесі такої роботи ми не виробляємо того, що залишиться надовго. Людина в цьому випадку виступає як animal laborans, "тварина, яка працює". Другий тип роботи - це виробництво об'єктів, які нас оточують.

Саме творення робить людину людиною - homo faber, "людина, яка творить". Сьогодні цей вищий рід роботи - робота-творення - стрімко розмивається. Серед нас все більше тих, хто нічого не робить руками, а лише розмовляє і стукає по клавіатурі. Всі вони породжують, обробляють і перенаправляють потоки інформації.

Від нас вимагається багато знань, зусиль, креативності і волі, щоб домогтися результату, але плоди такої праці ефемерні, вони не залишаються в світі, не надають йому стійкості. "Людина, яка творить" не може більше помацати те, що вона виробляє, тому їй важко радіти справі своїх рук. Можливо, тому багато професіоналів в середині життя відчувають потяг до ручної праці, мріють пекти хліб, розписувати посуд або завести власну ферму.

 

Ми хочемо розвиватися

Ми відчуваємо себе реалізованими, коли розкриваємо наш внутрішній потенціал, коли в роботі задіяні наші здібності, знання і вміння. Це відчуття себе на своєму місці і задоволення від того, що робиш. Іноді від результату, іноді від процесу, або від того і іншого разом.

Самореалізація передбачає вміння працювати, робити зусилля, вкладатися в свою працю. Ті, у кого є внутрішній ресурс, здатні багато і важко працювати. Але вони отримують таку віддачу - задоволення, задоволення, радість, - що цей ресурс не вичерпується, а тільки поповнюється.

Ми потребуємо визнання

Уявімо, що на роботі нас без кінця критикують, а слів схвалення ми взагалі не чуємо. Якщо наша праця, наші зусилля, іноді дуже серйозні, не оцінені, в нас опускаються руки. З іншого боку, кілька схвальних слів в найбільш напружений момент роботи, можуть чарівним чином зарядити новою енергією.

Чому нам важливо, щоб нас визнавали? У найзагальнішому сенсі визнання задовольняє наше глибоке, всім знайоме бажання відчути власну важливість для оточуючих. Воно підтверджує, що ми - повноправні члени групи, частина цілого, більш того, без суспільного визнання неможливо самоповага.

Однак з самоповагою не все так просто. Визнання спрацює на самоповагу, коли ти сам знаєш, що його заслужив. Якщо ж воно незаслужене, то ефект може бути зворотним. І нарешті, якщо ти сам себе не цінуєш, то похвала, особливо начальницька, може стати наркотиком, і нам будуть потрібні все нові і нові дози.

Далеко не завжди ми здатні опиратися на власну оцінку. За ідеєю, ми повинні бути стурбовані не тим, наскільки ми чудові, креативні, розумні (за цим криються гординя і марнославство), а тим, вийшла або не вийшла в нас робота. В цьому випадку ми спираємося на власну оцінку і відчуваємо радість не від похвали, а від плодів своєї праці.

Зате якщо оцінили не нас, а красу, корисність, оригінальність або точну відповідність стандартам нашого "творіння", ми завжди зможемо обпертися на це досягнення, щоб рухатися далі.

 

Нам подобається робити спільну справу

Робота гарна ще й тим, що дозволяє нам відчувати приналежність до чогось більшого, ніж ми самі: професії, команді, вирішення завдань державного значення або дослідженням, які змінять майбутнє. Хтось із нас працює ефективніше, якщо йому є з ким змагатися.

"У якомусь сенсі ці люди беруть енергію від суперника. Немає суперника - і працювати нецікаво. Адже змагатися з часом важче, ніж з сильним конкурентом", - пояснюють психологи.

Мозкові штурми, коли ми обмінюємося ідеями і разом придумуємо щось нове, спільні перемоги або поразки, які ми разом переживаємо, - все це сильні колективні емоції, які дорого коштують.

Нам важливо відчуття сталості

Нам просто важливо ходити на роботу. Принаймні тим, у кого є складнощі з самодисципліною.

"Вчасно встати, привести себе в порядок, пройти шлях до місця роботи, поспілкуватися з колегами за обідом - все це сильно підтримує, оскільки дає відчуття сталості", - пояснюють психологи. - "Необхідність ходити на роботу, заводить годинниковий механізм нашого життя. Коли працюєш вдома, на самоорганізацію йде дуже багато енергії. А тут все вже зроблено за тебе".

×