Те, що вугор — це риба, людство встановило лише 1777 року. Тоді італійський учений Карло Мондіні дослідив вугрів і довів, що вони не змії і вже аж ніяк не черви. А саме з ними асоціювали цих риб ще з часів Стародавньої Греції. Вважають, що перші дослідження про вугрів написав ще філософ Аристотель у V ст. до нашої ери. Він вважав, що народжуються вугрі просто з глини. Зрозуміти давнього мудреця нескладно. Адже до ХХ століття ніхто не міг побачити, а отже і зрозуміти, як вугрі народжуються.

Данський професор Йоганн Сміт дослідив вугрів просто виловлюючи їх на різних стадіях розвитку у водах Атлантичного океану. Він шукав усе менших і менших вугриків, доки не зупинив своє дослідження у Саргасовому морі. Там він і знайшов найменші личинки вугра.

Саргасове море — єдина водойма в світі без берегів. Це тиха частина Атлантичного океану, на північ від містичного Бермудського трикутника. Води моря колишуть довжелезні і заплутані водорості "саргассум", які й дали йому назву. Португальські моряки першими з європейців описали Саргасове море, ще у ХV ст. Довший час учені вважали, що його солоні води мертві. Проте Йоганн Сміт 1922 року довів, що саме тут, між водоростей, і народжуються маленькі вугрі.

Відтоді ученим вдалося встановити приблизний цикл життя вугра. Рибинки народжуються з ікри у водах Саргасового моря. Трохи підрісши, вони ловлять теплу атлантичну течію Гольфстрім і мігрують з нею до Європи. Це займає у них близько двох років. З морів Європи вугор мігрує вгору річками, долаючи природний спротив. Тут природа визначає і стать молодої риби. Ті, що піднімуться найвище течією річки, стають самками. Ті, що тримаються гирла, — самцями.

Шацькі озера зарибнили купленими у Франції за валюту мальками

Вугор може повзти по вологій траві і прокопуватися крізь мокрий пісок до 50 кілометрів, аби тільки дістатися до річки чи ставка. Там за 10–14 років континентального життя виростає до 60–80 сантиметрів. Потім інстинкт розмноження кличе вугрів назад до місця, де вони народилися. У липні вугрі починають міграцію до Саргасового моря. Під час подорожі континентом, перш ніж вийти до Атлантики, у вугрів розчиняється кишечник. Їсти вони більше не можуть і покладаються тільки на накопичену енергію. Також очі у вугрів починають рости й адаптуватися до світла в океанській воді. Боки рибин стають срібними — аби їх не бачили океанські хижаки. Вугрі повертаються до Саргасового моря, відкладають ікру і помирають.

В Україні річкові вугрі живуть у Шацьких озерах — Світязі, Пісочному, Чорному, Люцемирі, зустрічаються також у Прип"яті і Дніпрі. У 1970-х роках вугра спробували розводити промислово. Тоді вперше Шацькі озера зарибнили купленими у Франції за валюту мальками. Останню, і найбільшу, партію — понад 7,5 млн штук — запустили 1983 року.

— Зараз частина шацьких вугрів — просто із Саргасового моря. Туди вони потрапляють з Європи, — розповів "ГПУ" завідувач кафедри зоології та іхтіології Аграрного університету Петро Шевченко, 51 рік. — Через річки Білорусі, систему меліораційних каналів та ріки басейну Західного Бугу. І потім, коли виростають, повертаються назад до Саргасового моря.

За словами Петра Шевченка, вугрі нерестяться тільки в Саргасовому морі, тому що там унікальні природні умови, яких немає більше ніде. Спроби змусити вугрів давати потомство в штучних умовах поки що успіхів не дають.

— Білоруси створювали штучні умови для вугрів,  навіть добилися відкладення ікри, — каже Петро Шевченко. — Але ікринки гинули. Такі ж спроби були і в японських учених.

Здатність вугра повернутися з Шацьких озер чи будь-якого іншого місця додому, в Саргасове море, Петро Шевченко вважає загадкою.

— Я коли дивлюся на маленьку ікринку, — каже вчений, — то думаю: яку ж це треба в неї вкласти кількість інформації, щоб вона виросла, помандрувала у світ і потім повернулася на батьківщину.

×