Уздовж берегів річки Псел у селі Бобрик Гадяцького району на Полтавщині повалені сотні різних завтовшки та заввишки осик. Краї дерев заточені, як олівці. На землі лежить свіжа стружка. У воді з гілок та піску нагорнута 70-сантиметрова дамба.
— Бобрів ми помітили 22 роки тому, — розповідає керівник гуртка юних любителів природи Бобрицької школи Микола Лисак, 52 роки. — Відтоді з учнями описуємо всі поселення, які знаходимо. Тоді було лише одне сімейство, а тепер на території Бобрицької сільської ради проживає вже дев"ять.
150 років тому бобри зникли з цієї місцевості. Їх знищили заради цінного хутра, м"яса та пахучої залози. Їй необґрунтовано приписували чудодійні властивості, думали, що може вилікувати будь-що. 1982 року тварин випустили в Зуївці Миргородського району та під Лебедином сусідньої Сумської обл. Вони розселилися вгору та вниз за течіями річок Псел та Хорол назустріч один одному. Коли гризунів помітили у Бобрику, ті пройшли 110 км.
— Мені подобається допомагати їм, — говорить 13-річний семикласник Володимир Журавель. — Бобри живуть у норах, до яких можна дістатися тільки під водою. Коли річка взимку замерзає, ми пробиваємо для них ополонки, щоб могли вилазити на землю. На березі таких бобрячих хатинок повно.
Одна сім"я бобрів зазвичай налічує від двох до семи осіб. Живуть на відстані приблизно 2 км одна від одної. Між собою не пересікаються. Коли оселяють близько, то одна пара проганяє іншу. Дорослий гризун важить 20–30 кг, завдовжки 120 см. Майже круглий хвіст має 15–18 см у діаметрі. Від холоду тварину рятує товстий шар жиру й густа шерсть темно-коричневого кольору. Харчуються бобри рослинами, інколи рибою чи раками. Узимку основний їхній корм — кора осики.
— Це великі марнотратники. Із поваленого дерева з"їдають лише 10 відсотків кори, — каже Микола Лисак. — Але шкоди природі тварини не приносять. Дерева забирають люди на дрова.
Бобри занесені до Червоної книги. Їх вилов кваліфікується як незаконне полювання, тому що тварини належать до цінного виду хутряних гризунів.
8 
35413
Коментарі