"Бунюша, вітай гостей!" — гукає 74-річний Василь Талімончук із села Бугрин Гощанського району, що на Рівненщині. До воріт підходить лелека, закидає назад голову й клацає дзьобом. Потім пильно оглядає нас і пропускає у двір.
Цей птах — рекордсмен. Йому 21 рік. Узагалі лелеки вважаються довгожителями. Кажуть, що раніше траплялися сторічні, а їхній середній вік становить 30–35 років. Однак у наш час більше дванадцяти вони не живуть.
Частина не витримує виснажливого перельоту, хтось гине від холоду або голоду.
Талімончуки знайшли лелеку в листопаді 1986-го біля ферми сусіднього села Іллін. Він ходив полем, шукав поживи.
— Худющим був, ледве ноги пересував. Ми його зловили й замотали у теплу хустку. Зупинили бензовоз і повезли до хати, — розповідає донька пана Василя Ольга, 46 років.
Удома лелеку нагодували, помили з шампунем. Птах швидко освоївся і оселився у хліві біля корови. Прибульця назвали Бунюшем.
Кілька місяців його відгодовували, аби відростив пір"я. Наступної весни Бунюш почав літати. Однак два махові пера на його правому крилі так і не виросли.
— Так і парив із діркою. По ній і пізнавали. Повертався завжди. У вирій не летів, — додає Ольга.
На другу зиму птах послизнувся на льоду, влетів із розмаху в металеву сітку, й зламав праве крило. Виходжували Бунюша, як дитину. Кололи пеніцилін, годували з ложки. Місцеві фельдшери не знали, як допомогти, бо таких пацієнтів раніше не мали.
Кілька тижнів Бунюш лежав і не ставав на ноги. Тоді Ольга взяла дві табуретки й поставила птаха між ними. Лелека став робити перші кроки. Одужав. Проте відтоді не літає, а цілими днями ходить по двору.
Господарі пускають його й у хату. Там він одразу прямує до холодильника і зазирає всередину.
У родині лелека завжди встає найпершим. На сніданок з"їдає два варених яйця. Випрошує також сала, м"яса або вареників.
Господарям птах допомагає по господарству. Ловить мишей, охороняє курей від куниць, а двір — від непроханих гостей. Часто збирає яйця в курнику.
— Бере дзьобом і зносить донизу. Акуратно складає на підлогу. Лізе за іншим. Так назбирається купка, а я вже перекладаю її у кошик, — розповідає Софія Петрівна, дружина Василя. — Ще жодного яйця не розбив.
А ще за Бунюшем передбачають погоду. Талімончуки вже знають, що перед дощем або хуртовиною птах підгинає коліна й розпушує пір"я. Якщо погода буде ясною — стоїть на одній нозі.
У селі охоче розповідають, як одного разу лелека очолив жалобну процесію. Побачивши людей із труною, вийшов за ворота і пішов попереду. Час від часу озирався й курликав. Однак до самого цвинтаря не дійшов — дорогою на нього наскочив пес і Бунюш утік.
За легендою, колись лелека був чоловіком. Бог дав йому торбу й наказав віднести, не відкриваючи. Чоловік не витерпів і відкрив — звідти полізли жаби та гадюки. Розгніваний Господь перетворив його на птаха і наказав все життя їсти гаддя.
В Україні вважається, що лелека приносить щастя. Люди спеціально ставлять старі дерев"яні колеса або й металеві каркаси на дах будинку, щоб птах робив гніздо. За повір"ям, якщо навесні першого лелеку побачити в польоті — будуть переїзди. Якщо ж у гнізді — за рік життя майже не зміниться.
8 
35413
Коментарі