30 серпня в лісопосадці за селом Закриниччя Красилівського району на Хмельниччині міліціонери знайшли тіло 22-річної Ольги Ленюк. Дівчину шукали дві доби — вона не повернулася з прогулянки 28 числа.
— Того вечора я доїла корову, — згадує 52-річна Віра Ленюк, мама Ольги. — Доня попросилася погуляти. Я дозволила, не переживала. Сама лягла спати. Раптом близько другої ночі прокинулася. Олі не було, її мобільний не відповідав, хоч вона завжди попереджає про запізнення. О п"ятій ранку прийшла есемеска. Написано, що Оля поїхала в Житомир. Я здивувалася, бо ми ніколи не спілкувалися повідомленнями. До ранку не спала.
Ольга — єдина дочка завідувачки аптеки Віри й електромонтера Віктора Ленюків. Живуть у селищі Антоніни неподалік Закриниччя. Цього року Ольга закінчила Тернопільську медичну академію, вступила до інтернатури. Планувала пройти практику в маминій аптеці.
Уранці Віра Павлівна зателефонувала приятелеві доньки. Він не зустрічався з Ольгою ввечері, проте знав, із ким вона була. Востаннє дівчину бачили з колишнім однокласником Володимиром Куком, 22 роки.
— Ми поїхали до Володі, — згадує мати. — Він порався біля машини. Сказав, що ввечері Оля позичила в нього 300 гривень і кудись пішла. Він ще хотів її додому провести. Коли я дивилася йому в очі, постійно відвертався. Питаю: "Чого очі ховаєш?" А він: "Тьотя Вєра, шо ви хочете? Оля вийшла з машини і кудись пішла. І вообще, може, вона заміж вийшла".
Віра Павлівна попросила Кука допомогти. Той погодився. Цілий день удвох шукали Ольгу. Зрештою поїхали в Красилівський райвідділ міліції, де жінка написала заяву про зникнення доньки. Пошук продовжили разом зі слідчими. Раптом Віра Павлівна помітила на лівій руці Володимира чотири свіжі подряпини.
— За десять років роботи в аптеці я набачилася таких ран, — згадує жінка. — Запитала, звідки вони. Володя каже, що покалічився, коли ставив запаску. Увесь день я розпитувала його, а він мовчав.
Наступного ранку на мобільний телефон Віри Павлівни прийшло повідомлення з доньчиного телефону, що Оля приїде додому на вихідні.
Коли я дивилася в очі, постійно відвертався
— Її тоді вже знайшли мертвою, — закриває обличчя руками Віра Павлівна. Вона замовкає на кілька хвилин і починає ридати. — Але мені не сказали. Увечері я приїхала в Красилів. Міліціонери не пускали мене до тіла на впізнання. Вийшов начальник міліції. Я кричала: "Скажіть, що це не Оля!" Але він лише головою похитав.
Наступного дня у весільній сукні дівчину поховали. Володимир Кук зізнався у її вбивстві. Розповів, що того вечора запропонував Ользі підвезти її додому. Дівчина погодилася. Дорогою посварилися. Володимир зґвалтував Ольгу біля свого авто. Вона сказала, що про все розповість у міліції. Кук перелякався й задушив її. Тіло вивіз у лісопосадку й закопав у лисячій норі.
— Як же так сталося? — голосить мати. — Володя з Олечкою разом в одному класі вчилися, він їй із армії листи писав. Я не хочу тепер жити. Бажаю лиш одного: щоб він отримав по заслузі.
— Оля сиділа тут, на передній парті навпроти мене, — показує на шкільний стіл учителька математики Людмила Молодницька. Вона перевіряє учнівські зошити у класі, де вчилися Оля з Володею. — Була дуже доброю дитиною, гарною ученицею. Ініціювала всілякі вечори. Закінчила школу з золотою медаллю. Після випуску постійно до нас заходила.
Володимир Кук перейшов до школи в десятому класі. Про нього вчителі мало що розповідають.
— Він сидів на передостанній парті середнього ряду, — каже вчителька. — На уроках його не було чутно. Ніколи ні з ким не сварився, не бився. Писав Олі листи, зустрічався з нею певний час. Вона ніби постійно кидала його, відмовляла.
Володя ріс із матір"ю і вітчимом. Батька не знав. Після школи залишився у селі, їздив на заробітки. Купив старенькі "жигулі", які постійно ремонтував.
Проти Володимира Кука порушили кримінальну справу. Його підозрюють лише у вбивстві. Про зґвалтування правоохоронці не кажуть — чекають результатів судово-медичної експертизи.
— Підозрюваний зізнався, — каже начальник Красилівського райвідділу міліції Олег Паньков. — Але це ще треба довести. Спочатку він казав, що вбивав і ґвалтував разом із другом, а на очній ставці відмовився від своїх слів.
2 
35413
Коментарі
4