В полі за селом Карпилівка Козелецького району Чернігівської області 6 червня 2006 року міліціонери з солдатами навчального центру "Десна" відкопали тіла 18-річного Олега Тітка й Володимира Опанасенка, 28 років. Про те, що хлопців поховали живцем, свідчила поза одного зі скелетів — зі зв"язаними руками він ніби намагався вибратися з-під землі.

Олег та Володимир працювали автослюсарями. Тіток до армії лагодив автомобілі в Карпилівці. Опанасенко тонував скло машин у Києві, додому навідувався на вихідні. Хлопці зникли в неділю 11 листопада 2001 року.

— Ми кинулися шукати, — розповідає Олегова мати Любов Тіток, 48 років. — Обійшли село — нема. Написали заяву в міліцію. Її прийняли, але їх не шукали. Казали, Олег із Вовою подався десь гуляти або на заробітки. Я ночами не спала — думала: ось-ось Олежик постукає у вікно. Думала, збожеволію. Добре, старший син привіз до мене тримісячну внучку.

Минали роки, родина Тітків шукала сина самотужки: розпитували сусідів, знайомих. Ті вказували на колишнього прапорщика Володимира Костенка. Мовляв, він закопав хлопців у лісі.

— Не вірилося, — плаче мати. — Хлопці високі, десь під метр вісімдесят, міцні. А Володя — дрібний, щоправда жорстокий. При Союзі з моїм чоловіком служив у воєнщині. Він був прапорщиком. Послали його до Німеччини, так він там стегно солдатові порубав сокирою. Його за 24 години виперли. Потім у "Десні" служив. До солдат його не підпускали, тож він звільнився.

Любов Іванівна каже, що ходили до Костенка. Прапорщик відмахувався.

— П"яний прийшов до нас додому, — розповідає. — Бив себе в груди, чоловікові казав: "Ми з тобою однокласники, разом служили. Я не вбивав Олега".

Батьки їздили до ворожок. Ті запевняли, що хлопці живі. Односельці не бачили, щоб вони покидали Карпилівку.

— А люди все продовжували говорити, що наших дітей убив Костенко, — веде далі Любов Іванівна. — Ми подалися з чоловіком і поїхали писати на нього заяву. Дякувати начальникові Остерської міліції Ігорю Матушевському, керівникові відділення кримінального розшуку Вікторові Кузьменку. Що вони там робили, казали, не знаю, але Костенка заарештували. Кажуть, видав його син Сашко.

У червні 2006-го колишній прапорщик показав поле, де закопав хлопців. Розповів, як усе сталося.

Увечері 11 листопада до хати Костенка зайшов Опанасенко. Вимагав повернути шкіряну куртку, яку з вуличної лавки підібрала донька Костенка Людмила. Сперечалися. Господар ударив хлопця товкачем по голові. Коли той знепритомнів, зв"язав йому ноги й руки, заткнув ганчіркою рота. Зайшов Олег і спитав за товариша. Костенко оглушив і його. Згодом на суді зловмисник скаже, що хлопці вимагали за куртку 700 грн. Інакше обіцяли забрати коня.

Під ранок Костенко надів на хлопців мішки й вивіз підводою в поле. Став копати яму. Олег попросив закурити перед смертю. Прапорщик не дав.

Батько у нас суворий, а як нап"ється — деспот

— Сказал мне: "Если не отпустишь, хуже будет", — розповідав Костенко в суді. — А я ему: "Я тоже просился, когда вы меня били. Вы пожалели?". Стукнул лопатой по голове и стал закапывать.

В яму першим кинув живого Олега, зверху — непритомного Володимира. За його словами, якби не зв"язав — вилізли б. Боявся. Повернувся додому й сів снідати. Наступні кілька днів прокидався о п"ятій ранку й ходив дивитися поле, чи не вибралися хлопці наверх.

До слідчого ізолятору дружина Костенка передала йому піджак, під підкладкою якого міліціонери знайшли мотузку з петлею. Так, мовляв, хотіла позбавити сім"ю ганьби. Колишній прапорщик жодного разу не вибачився перед ріднею убитих.

— Скільки той Костенко горя нашій сім"ї приніс, — зітхає Володимирова бабуся Галина Данилівна. — Володя був єдиним сином доньки. Мати стільки сліз виплакала. Через стрес почався цукровий діабет, потім груди відрізали, ще купа болячок. У мене серце болить, місяць у лікарні пролежала. Треба йому смертну кару. Убив мені внука за якусь гівняну ганчірку.

Останки хлопців ховали всім селом. Їх знову закопали поруч. А в полі, де знайшли тіла, поставили огорожку. Кістки однієї стопи Опанасенка не знайшли. Кажуть, її відірвав плугом трактор.

Володимира Костенка засудили до довічного ув"язнення. У нього лишилося дев"ятеро дітей: шість доньок і троє синів.

П"ятьох молодших віддали до інтернату. Потім Апеляційний суд змінив покарання на 15 років. Рідня вбитих раділа — убивця сидітиме в загальній камері.

— Батько у нас суворий, а як нап"ється — деспот, — зізнається 20-річна Наталія Костенко. — Матір часто бив, нас карав за найменшу провину. Морально добивав нас. Як посадили, мама аж посвіжішала й поправилася — спокійніше стало.

Діти засуджують батька. Проте його будуть провідувати. Нещодавно Костенко надіслав листа: "Дорогая жена, дорогие дети, как у вас дела... Приедьте ко мне, привезите передачу...". 26 березня Володимирові виповнилося 52 роки. Він скаржився на здоров"я.

Донька Людмила розповідає, що її брат Сашко тричі хотів повіситися:

— То вірьовка обривалася, то мати з петлі витягала. Його підозрювали, що він допомагав батькові тіла грузити. Закопані снилися чи ввижалися — ми не розпитували.

— Їхні душі вас не тривожать?

— Тьху, тьху. Наче, нічого такого не було, — відмахується.

×