Віталій Богданенко спалив себе в хаті

 

У суботу 26 квітня в селі Пряжів Житомирського району згорів 53-річний Віталій Богданенко. Чоловік підпалив себе у власній хаті.

— Казав, що ховатимемо його якраз на Пасху, — згадує дружина 50-річна Світлана Богданенко. — Просив, щоб не одягали в чорний костюм. Ми наділи сірий.

Богданенки переїхали до Пряжева сім років тому із селища Озерне Житомирського району.

— Старший син колотися почав, слава дурна ішла, — розповідає жінка. — Там ми ходили до Церкви Заповіту Ісуса Христа. Посварилися з однією пасторкою. Коли вирішили виїхати, вона погрожувала: зіп"ємося, підемо на смітник, усі помремо.

Світлана й Віталій Богданенки працювали різноробами. Виховали двох синів. Позаторік після операції на підшлунковій залозі помер старший Олег. Йому тоді було 28 років.

— Ніяк не могли вилікувати його від наркотиків. Олежка в нас самоучка: навчився грати на синтезаторі, — жінка показує фото сина, де той грає на інструменті в церкві.

У хаті жили вшістьох: батьки, син Володимир із дружиною Марією та старша невістка Любов із сином Артемом. Світлана Вікторівна влаштувалася на підприємство, яке виготовляє черепицю. Віталій Михайлович працював у селищі Новогуйвинське. 7 грудня 2007-го чоловіка збила машина, коли він повертався з роботи.

— Після тієї аварії Віталік два місяці лежав у лікарні, таз дуже розбитий був, — каже Світлана Богданенко. — Але на ту київську машину в суд не подавали, бо вони пообіцяли нам допомагати аж до останніх днів.

Постійно жалівся, що заважає нам

Після аварії Віталій Богданенко не вставав з ліжка, зчиняв вдома пожежі. Хотів спалити себе.

— У березні понакидував туалетного паперу під ліжко й запалив. Добре, що онучок Артем побачив. За кілька днів підпалив ковдру. Я одразу вилляла на нього піввідра води, — витирає сльози жінка.

Із Світланою Богданенко розмовляємо в літній кухні. Туди родина перебралася після пожежі. Головою до стіни лежить син Володимир, 28 років. Слухає, що розповідає матір.

— Віталік все життя любив горілку пити й дітей бити, — махає рукою жінка. — Як невістка була вагітна, то виганяв її. Удома кричав, виробляв казна-що. В мене летіло усе, що було в нього під руками. А як скалічився, почав ридати. "Свєта, це мене Бог покарав за тебе", — казав. Постійно жалівся, що заважає нам.

— Мамаша, перестань, — перебиває Володимир. Встає з ліжка й виходить на вулицю. — Тупа людина була, нічого не розуміла. Я жодного разу не бачив, щоб батько приніс додому зарплатню.

26 квітня Світлана Богданенко поїхала з сином і онуком до Житомира. Планували скупитися до Великодня.

— Десь о пів на третю подзвонила Маша, — продовжує жінка. — Сказала, що Віталіка вже немає. Хата вціліла, але згоріли меблі, техніка, вигоріла підлога.

Чоловіка поховали поряд зі старшим сином.

×