У 69-річної пенсіонерки Валентини Новікової з міста Моспине Донецької області сім років тому в автокатастрофі загинув єдиний син Руслан, 30 років. Відтоді жінка щодня ходить до церкви неподалік свого будинку.

У місті Валентину знають як цілительку. Сусіди згадують випадок, коли жінка винесла з палаючої хати чавунець із гарячою смолою і не обпеклася. Сусідського хлопчика вилікувала від заїкання, чоловікові з першого поверху будинку залікувала рани на ногах, багатьом допомогла кинути пити. За порадою до баби Валі їдуть з інших областей. Сама жінка каже, що людям допомагає Бог, вона лише молиться.

За рік після трагедії їй наснилась ікона Казанської Божої Матері.

— Что делать, батюшка? — запитала вона в отця Романа. — Мне Богоматерь сказала: "Ищи сына на зоне, его фамилия Ялама".

Священик порадив запитати в Департаменті виконання покарань МВС про в"язня з таким прізвищем. Новікова надіслала запит і отримала відповідь — Ялама сидить у колонії суворого режиму N33 в місті Кіровське Донецької області. Його, як і рідного сина Валентини, звуть Русланом і народилися вони в один день, місяць і рік. Валентина поїхала.

— Чудеса якісь, — зустрів Новікову офіцер спецчастини колонії. — Руслан сидить уже 13 років, і його жодного разу не провідували рідні. Він хороший, малює ікони. На днях закінчив писати ікону Казанської Божої Матері.

На першому побаченні Руслан назвав Новікову мамою.

— Коли побачила його вперше — худющого, в казенній спецівці — серце стиснулося, — згадує жінка. — А Руслан довго-довго дивився на мене й потім питає: "Ти моя мама?". А голос — точно як у сина.

Руслан поцілував Валентині руки.

На побачення з Русланом Новікова їздила півтора року. Він сирота, виріс в інтернаті. У 16 років сів за крадіжку. Відсидів 6 років, а потім отримав ще 10 за вбивство рецидивіста, який хотів його "опустити". В тюрмі почав писати ікони.

— Хочу на волю і боюся, — зізнається Руслан. — Не знаю, як бути. Я ж все життя, то в інтернаті, то в тюрмі.

По закінченні терміну Валентина забрала Руслана додому. "Він же тебе уб"є", — лякали її знайомі. Вона не слухала. Руслана Яламу проводжала вся колонія. В"язні дарували бабі Валі зроблені власноруч гребінці, різьблені кухонні дошки, статуетки. Співкамерники Руслана писали бабі Валі листи. Вона всім відповідала.

Я ж все життя, то в інтернаті, то в тюрмі

— У перший тиждень не могли наговоритись із сином, — згадує Валентина Олександрівна. — Потім їздили по церквах, дарували написані Русіком ікони. В одній церкві його запросили на будівництво храму під Одесу.

Через рік після звільнення Руслана до п"ятиповерхівки, де живе баба Валя, під"їхало п"ять автомобілів. Вийшли коротко підстрижені чоловіки з букетами квітів і величезним тортом. Піднялися на четвертий поверх.

— Тут пацаны медаль вам сделали, — сказав найстарший бабі й витяг із кишені саморобну медаль із портретом Валентини Олександрівни. На ній напис: "Мать всей тюрьмы". — Спасибі, що не вважаєте нас покидьками, — додав гість.

Тим часом із в"язниці вийшов друг рідного сина баби Валі — Віталій. Теж сирота. Йому нікуди було їхати, прийшов у Моспине до баби Валі. Попросився в сини.

— Клянуся вам, не пожалієте, — благав чоловік.

Новікова усиновила і Віталія. Він поїхав будувати храм із Русланом. Відтоді щодня дзвонять.

— Інколи я думаю, що було б із моїми хлопчиками, якби Господь не звів нас, — витирає сльози баба Валя. — Сироти, ні хати, ні роботи, ні рідні. Хоч знову йди красти.

Жінка дістає зі старої валізи листа Руслана:

"Дорога, любима мамочка. Який же я щасливий, що ти в мене є! Я жив звірком, озлобленим на весь світ, поки не з"явилася ти. Ти мене відігріла, вдихнула в мене любов, і я відчув себе маленьким, щасливим хлопчиком. А потім став рости і наздогнав себе, тільки вже в іншій якості. Мені подобається бути добрим, я навчився жаліти...".

— Спитаєте, навіщо чоловікові любов матері? — каже Валентина Олександрівна. — Бо ми всі діти, яким треба матір.

Руслан Ялама прожив із Валентиною Новіковою чотири роки. Позаторік його звинуватили у розбої і знову посадили.

— Русік не винен, — упевнена Валентина Олександрівна. — Його засудили через те, що сидів раніше. Колишні друзі з колонії йому позаздрили і обмовили.

Віталій одружився, переїхав жити до дружини. Баба Валя знову їздить на побачення до Руслана. Найняла адвоката і тепер домагається перегляду вироку.  Все життя Валентина Олександрівна була домогосподаркою або працювала прибиральницею.

×