— Після візиту в Німеччину я не можу дивитися на чоловіків, — кривиться вінничанка 41-річна Олена. — Тільки хто підходить, як я питаю: "Шо нада?".
Із жінкою зустрічаємось у Вінницькому центрі допомоги постраждалим від торгівлі людьми. Вона розповідає, як торік потрапила до сутенерів:
— Я сама з Вінницького району. Раніше продавала косметику. П"ять років тому розлучилася з чоловіком, він нічим не допомагає. Треба було сина в медичному коледжі вчити.
Жінка почала шукати роботу в Інтернеті. Знайшла оголошення, де пропонували влаштуватися офіціанткою у барі в Польщі.
— Подзвонила, — каже Олена. — Посередник Артур обіцяв 800 доларів на місяць плюс чайові й безкоштовне проживання. Почали оформляти документи. Артур казав, що всі папери, віза, проїзд коштують півтори тисячі євро. Їх мала віддати після перших двох місяців роботи.
У вересні 2008-го вона виїхала за кордон. Із нею — ще троє українок віком 23–26 років.
— Я не вагалася, — згадує Олена. — Місто Щецин знала, чотири рази проїжджала його як туристка. Та й, думала, хто цікавитиметься 40-річною жінкою. У Польщі Артур привіз у кафе, де ми мали працювати. Я ще передзвонила додому, похизувалася, що добре влаштувалася.
Спершу українки виконували обов"язки офіціанток. Потім їх змусили мити посуд. Згодом власник кафе Анджей наказав їм переходити до іншого закладу. Мовляв, цей закривається.
Садисти щипали, кусали, душили, шмагали нагайкою
— Як їхали в мікроавтобусі, я помітила, що ми перетинаємо кордон, — розповідає Олена. — Почала розпитувати. А мені у відповідь: "Закрий свій рот і тихенько дивись у вікно".
За годину жінок привезли до Німеччини. Поселили в невеличкому кафе зі спальнями нагорі. Анджей поїхав назад.
— Новий господар Клаус наказав нам скласти в пакет свої паспорти та мобільні, — каже Олена. — Я була запротивилася, але мене вдарили. Із губи потекла кров. "Захочете втекти, — сказав Клаус, — то я згною вас у тюрмі, бо ви нелегали".
Українок змусили вдень працювати офіціантками, уночі — повіями.
— Це був заклад для нетрадиційних утіх, — зітхає співрозмовниця. — Приходили пари, які хотіли третього партнера. Здебільшого прагнули групового сексу. Були й садисти. Вони щипали, кусали, душили, шмагали нагайкою. Фантазії у німців вистачає. За відмову Клаус штрафував на 100 євро і збільшував борг.
Олена терпіла знущання. Її часто били, травмували легені. Після тортур вона не могла підняти голови, бо постійно падав тиск.
— Нікуди не вирвешся, мужики ж великі, — згадує. — Іноді були випадки, коли пари просили їх фотографувати. Дехто хотів лиш, аби я дивилася на їхні утіхи.
В Олени прогресувала депресія, весь час боліла голова, почалися гормональні розлади, які супроводжувалися кровотечами. Клаус перелякався. Віддав паспорт. 12 грудня 2008-го Олена повернулася додому.
— Слава Богу, у мене не знайшли ні сифілісу, ні СНІДу, ні Боткіна.
Нині жінка уникає зустрічей із чоловіками. Заяви до міліції не подавала. Переконана, їй не допоможуть.
— Коли була в Києві в реабілітаційному центрі, познайомилася з жінкою, яка теж постраждала від сексуального рабства. Вона працювала в Росії. Їй вдалося врятуватися лише завдяки вибуху. Скалічила ногу, зате отримала волю.
1 
1
Коментарі
4