"Мам, у перших строчках свого листа хочу попросити пробачення в тебе. Прости, якщо можеш. Думав, що все буде хорошо, но удача відвернулася... Мамусь, ще раз попрошу, не думай багато, бо це дуже больно і вредно твоєму здоров"ї, ти мені треба здорова, красива й сильна. Мам, передавай прівєт сусідам", — писав у листі до матері 21-річний Микола Заєць зі столичного слідчого ізолятора N13 Лук"янівської в"язниці. Написав він це за кілька днів після вироку Подільського суду. Отримав чотири роки ув"язнення.
26 жовтня 2007-го Микола повісився у в"язниці. Залишив передсмертну записку, де звинуватив слідчого. Родичі про трагедію дізналися з газет.
Микола родом із села Дяківка Бершадського району Вінниччини. Батько помер давно. Має братів: 37-річного Валентина та 32-річного Олександра й сестру Ірину, 26 років. Вони виїхали з села. У Дяківці залишилася лише мати Таміла Володимирівна.
Після школи Микола працював зварником у колгоспі. Отримував близько 300 грн. Весною цього року друг запросив його на будівництво до Києва. Із Миколою поїхали брат Олександр і чоловік сестри Григорій. Дяківці сформували бригаду, жили в будівельних вагончиках. Микола приїхав до столиці старенькими "жигулями", які торік купив за $1,5 тис.
— Отримували десь по дві з половиною тисячі гривень, — розповідає Григорій. — Колю всі поважали. Він зварник високого класу, чесний, не ледачий.
Якось Микола побачив, що на лавці біля будівництва спить хлопець. Познайомилися. Той розповів, що продає старі японські скутери. Пообіцяв привезти моторолера й Миколі.
— Він Колю обдурив. Однак ми не знали його імені та де його знайти, — веде далі Григорій. — Коля забрав у нього мобільний. Планував повернути, коли той виконає обіцянку.
Натомість знайомий поскаржився до Подільського райвідділу міліції. Сказав, що Заєць забрав мобільний і вимагає $500. Міліціонери запропонували призначити зустріч у кафе "Експрес" на площі Шевченка. Самі ж спостерігали за цим. Коли гроші передавали, Зайця затримали.
— Той знайомий тикнув Колі 250 доларів, а решту обіцяв згодом, — говорять родичі. — Микола вилупив очі. Раптом підбігли міліціонери й скрутили руки.
Наступного дня Микола не вийшов на роботу. Мобільний був вимкнений. Коли включився, незнайомий голос відповів, що він — у Подільському райвідділі. Туди поїхав Олександр. Зустрівся зі слідчим, побачив побитого брата. Миколу підозрювали у грабежі.
За кілька днів до райвідділу приїхали мати й сестра Миколи Зайця. Зустрілися зі слідчим, який вів справу, — Леонідом (редакція знає його прізвище, однак не називає до завершення слідства. — "ГПУ").
— Ми хотіли зустрітися з тим хлопцем, якого Коля ніби обідив, — пригадує Ірина. — Позичали по селу гроші, щоб йому віддати. Привезли триста доларів і три тисячі гривень. Мати плакала, допитувалася: "Невже ти міг вимагати в людини гроші?" Коля клявся: "Хай мене посадять на довічне, але я ні в кого не вимагав". Запитали слідчого, скільки треба грошей потерпілому. Він запитав, скільки ми привезли.
Жбурнули тисячу доларів і наказали не скаржитися
"Слідчий протримав нас до дев"ятої вечора, коли всі розійшлися, — пише Таміла Заєць у листі до редакції. — Покликав до кабінету і сказав: "Давайте гроші мені, я з потерпілим сам розщитаюся, а Колю випущу". Я з радості висипала все на стіл, а він відкрив у столі шухлядку й згорнув туди все. Запевняв, що на суді Миколу виправдають".
За деякий час Миколу випустили на підписку про невиїзд. Однак він не підписався під протоколом свого допиту.
— Машина залишилася в міліції, — продовжує Григорій. — Слідчий не віддавав, Коля довго до нього їздив. Йому було жалко машини, він кожну копійку на неї складав. Якось повернувся на "жигулях". Сказав, що заради авто довелося підписати всі звинувачення. Пояснив, що вговорив слідчий. Мовляв, все одно виправдають.
Перед засіданням суду Микола скаржився знайомим, що слідчий вимагає ще $1 тис. Але в нього таких грошей не було.
На суд він поїхав сам. За грабіж отримав чотири роки. Із залу засідань його відвели до ізолятора. За два дні перевели до Лук"янівської в"язниці.
— 24 жовтня ми були на побаченні, — каже Ірина. — Плакали. Коля просив найняти адвоката для апеляції. Шкодував, що не дав слідчому ту тисячу доларів. Ми із села, в таких справах не розбираємося. Брат навіть не знав, за що розписався.
Передсмертну записку Миколи забрали працівники прокуратури. За фактом смерті порушили карну справу, розслідування триває.
— Коля був золотою дитиною, — говорять у сільраді Дяківки. — Немає такої хати, де б він не допоміг людям. Коли Таміла сказала, що Миколу можуть посадити у в"язницю, — все село збирало гроші.
У сільраді додають, що минулої неділі приїжджали міліціонери з Києва. Розпитували, де живе Таміла Володимирівна. Після цього жінка зовсім занепала духом.
— Спочатку ми скаржилися на слідчого, а тепер вирішили зам"яти, — каже Ірина. — Боїмося. По обіді 18 листопада він ще з одним міліціонером приїжджав до нас. Я була вдома з сином. Вони зайшли до хати в розстебнутих куртках, на поясах — пістолети. Жбурнули нам тисячу доларів й наказали не скаржитися. Мовляв, однак нічого не доб"ємося, а у них — зв"язки в Києві.
Слідчий заперечує, що брав гроші в Миколи та його родичів.
— Усе вирішував суд, — говорить він. — Можливо, рідні хочуть помститися за смерть хлопця й тому наговорюють на мене. Я його в зашморг не штовхав.
Леонід запевняє, що з родичами Миколи Зайця після суду не зустрічався.
8 
35413
Коментарі