Із 22-річним лейтенантом Романом Земськовим та курсантом Олександром Клецем, 20 років, прощалися у Львівському інституті сухопутних військ 26 жовтня. Напередодні увечері власною "ладою-вісімкою" їх збив 25-річний Ярослав Сидор.

У п"ятницю колона четвертокурсників поверталися на відпочинок у "Гвардійське містечко" з планових занять на Яворівському полігоні. Усього було 109 курсантів, крокували лівим узбіччям. Замикали колону Земськов та Клець.

Раптом поблизу села Старичі Яворівського району на зустрічну смугу руху виїхав легковий автомобіль ВАЗ-2108. На колону налетів ззаду. Першим побачив машину Роман Земськов. Його крик "Рятуйся, хто куди!" обірвав удар.

— Більша частина курсантів зреагувала, — розповідає заступник начальника Військового інституту "Львівської політехніки" Володимир Сивак. — Роман до останньої миті життя намагався зіштовхнути курсантів з маршруту авто.

Земськов разом із Клецем померли у "швидкій". Травмованих Олега Бабія та Володимира Рибачка відвезли до військово-медичного клінічного центру Західного регіону, 18-річний Юрій Муньков із відкритою черепно-мозковою травмою перебуває в реанімації.

Міліція порушила кримінальну справу, розслідує деталі й шукає винних. Ярослава Сидора затримали. Він нещодавно вийшов із в"язниці. Жив у селищі Шкло Яворівського району, ніде не працював. Свою провину визнає. У машині були два пасажири, які нині свідчать.

— Сидор запевняє, що через полігон хотів скоротити шлях від Старичів до Верблян, — каже начальник Яворівського райвідділу міліції Руслан Домніцяк.

Керівництво полігона не хоче пояснювати, як на закритій території опинився цивільний автомобіль. Десять років тому була схожа ситуація. Тоді майор Сергій Голубецький вистрелив у водія вантажівки, який хотів поцупити будівельні блоки. Офіцер боявся, що авто наїде на солдатів.

Володимир Сивак запевняє, що колона мала люмінесцентні позначки, попереджувальні ліхтарики. Основною причиною аварії називає сп"яніння водія.

— У його крові було виявлено 2,67 проміле алкоголю, коли смертельно небезпечна доза — 3,2, — зазначає він. — Дорога була суха, небо безхмарне, а видимість добра. Машина їхала зі швидкістю близько 120 кілометрів на годину. За даними автоінспекції, гальмівний шлях становив близько 50 метрів.

Олександра Клеця ховали в Одесі, Романа Земськова — у Хмельницькому.

На столі у вітальні двокімнатної квартири Земськових лежить прапор аеромобільних військ України. На ньому — складена тільняшка, голубий берет.

— Оце весь Ромин спадок, — плаче 46-річна мати Галина Земськова. Жінка живе із донькою Людмилою, 20 років. — На похорон прийшов увесь його клас разом із класним керівником, приїхали підлеглі. Хлопчина, в якого Рома помер на руках, щось хотів сказати, та не зміг.

Роман Земськов народився в Петропавловську-на-Камчатці, де його батько служив у ракетних військах. Дід теж був ракетником. В Україну Земськови переїхали 1993 року.

1992-го помер мій батько, сім років тому вбили чоловіка, а тепер сина поховала

— Рома дуже хотів побувати на Камчатці ще, — Галина Володимирівна зривається у плач. — 1992-го помер мій батько, сім років тому вбили чоловіка, а тепер — сина. Рома з дитинства хотів бути військовим, мріяв стати генералом. Ми були проти, бо немає у військових стабільності, порядку.

До Одеського військового інституту сухопутних військ Роман вступив 2002-го. Позаторік улітку разом із військами НАТО навчався у Польщі, брав участь у трьох військових парадах на Хрещатику.

— Курсантів, котрі вступили до військового інституту, відправляли в Десну, — гортає фотоальбом жінка. — Романові було важко. Пам"ятаю, приїхала туди, а у сина повні очі сліз. Я ледь стрималася, щоб не забрати його. Він мені потім за це дякував. Пам"ятаю, приїхав у першу відпустку. Захожу рано до його кімнати, а в нього брючки, рубашка, носочки — все акуратно на стільчику складено. Раніше ніяк не могла привчити до цього. У мене сльози навернулися, я пишалась.

У ніч трагедії Галині Володимирівні наснився сон.

— Ніби в гості прийшли бабуся, батько й чоловік, — розказує жінка. — А вони всі померли. Перелякалася і прокинулась. А зранку виходжу на роботу — до будинку приїжджає воєнком, його заступник. Я — жінка військового, зрозуміла: щось трапилося. Однак не думала, що таке.

Земськов зустрічався з 21-річною Оленою Попльовко.

— З Ромою ми познайомилися в десятому класі, — розповідає дівчина. — Зустрічалися десь місяць і перестали. А позаторік на День святого Валентина зідзвонилися. Відтоді зустрічалися. Я говорила з ним по телефону за кілька годин до трагедії.

Родичі Земськова хочуть, аби покарали не лише водія.

— Чому досі мовчить міністр оборони? — запитує 47-річний дядько Романа Григорій Літницький. — Карати треба не лише п"яного водія, а й того, хто підняв шлагбаум і віддав наказ пропускати машини на полігон.

Галина Володимирівна поки що не отримала компенсації.

— Військкомат зробив почесті, салюти. Гроші на похорон зібрали курсанти й офіцери, — каже жінка. — А верхушка мовчить. Вони ставляться до людей як до сміття. Ніби на полігоні помер бомж, а не офіцер, який виконував свій обов"язок. Він би міг відскочити, але побіг до колони й кілька шеренг штовхнув на обочину.

Романа Земськова поховали на кладовищі Хмельницького неподалік могили батька.

×