Минулої п"ятниці апеляційний суд Івано-Франківська задовольнив позов 61-річної пенсіонерки Ярослави Концевич із Калуша. Жінка вимагала визнати недійсним акт передачі її чотирикімнатної квартири у власність Арона Бака.

Однак Бак не звільнятиме житло, а судитиметься далі. Ярослава з чотирма дорослими синами продовжують поневірятися по сусідах.

— Як зв"язалися з Ароном, втратили квартиру, меблі, все надбане майно і здоров"я, — розповідає "ГПУ" Ярослава Концевич. — Добре, що хоч співчутливі люди дають притулок.

Ярослава Іванівна до пенсії працювала солісткою Львівської філармонії, чоловік Михайло — музикантом у оркестрі. Разом виховали чотирьох синів. Найстарший — 40-річний Любомир, нині підпрацьовує лікарем у приватній клініці Польщі, Роман, 35 років — електрик калуської фірми. 38-річний Володимир і 32-річний Богдан — інваліди, живуть на пенсію.

1983 року помер чоловік Михайло. Жінка з синами переїхала до Долини, а потім до Калуша. Аби отримати житло, Ярослава працювала апаратником на хімічному заводі "Хлорвініл". 1990-го Концевичам дали чотирикімнатну квартиру на сьомому поверсі нового будинку  N13б на вулиці Пушкіна.

— Радості не було меж, — згадує жінка й починає плакати. — Нарешті, думали, й до нас щастя завітало.

Однак і проблем було багато. Хлопці не могли знайти роботу. Щомісяця зростав борг за комунальні послуги. Грошей вистачало лише на харчі та ліки синам-інвалідам. Восени 1996-го Концевичі вирішили позичити грошей. 7 жовтня уклали договір з Ароном Баком, згідно з яким узяли 8 тис. грн на 12 місяців. Заставили свою квартиру. Разом із відсотками віддати треба було 12 тис. 226 грн. За позичені гроші Любомир планував купити в Польщі дві іномарки та перепродати їх дорожче.

В Україні діють не закони, а гроші, яких у нас нема

— Ми з другом погнали за машинами, — розповідає "ГПУ" Любомир Концевич, який приїхав на суд. — Але польські рекетири відібрали авто спочатку в напарника, а перед самим кордоном з Україною і в мене. Додому повернувся ні з чим.

У лютому 1997 року Арон Бак почав вимагати гроші. Показав переписаний договір, де стояв інший термін погашення боргу — 4 місяці. У Концевичів не було таких грошей. Позичальник поскаржився до Калуського міського суду. Виконавча служба відібрала квартиру і виставила її на продаж.

— Наша квартира тоді коштувала щонайменше 12 тисяч доларів, — каже Ярослава. — Але аукціону не було, бо ніхто не знав про нього.

Через місяць Бак відібрав за борги квартиру й попросив Концевичів виселитися. Позичених грошей у жовтні не взяв. Ярослава із синами готувала скарги до суду й не планували забирати речі. Але 22 червня 1999 року люди, наймані Баком, вирвали замки з дверей квартири.

— Поперевертали всі речі й пішли собі, — розказує жінка. — А 19 липня, коли ми повернулися з дачі, у нашій квартирі були чужі люди. Нас не пустили. У чому були на городі, в тому й лишилися.

Відтоді Ярослава з нежонатими синами живе по сусідах і знайомих. Бачила, як нові мешканці робили ремонт й викидали на смітник їхні речі.

Концевичі поскаржилися на позичальника до суду. 26 грудня 2002 року той зобов"язав Бака виплатити близько 38 тис. грн матеріальної й 60 тис. грн моральної шкоди, але той відмовився. Скаргу повернули на повторний розгляд. Торік Івано-Франківський апеляційний суд скасував рішення Калуського суду про передачу квартири Бакові.

Чоловік каже, що чистий перед совістю і людьми. Проклинає день, коли зв"язався з позивачами.

— Я пропонував їм дах над головою, бо розумію, що жінці десь треба доживати віку, — каже Арон Семенович "ГПУ". — Але вона не хоче. А квартиру я не віддам, бо зробив там дорогий ремонт. Компенсувати витрати вони не зможуть.

Позичальник запевняє, що має шість копій поштового нагадування, де просив Ярославу забрати свої речі.

Любомир Концевич хоче, щоб родина перебралася до Польщі. Проте мати відмовляється їхати з Калуша.

— Я зараз вимагаю польське громадянство, — каже Любомир. — Тоді точно доможемося справедливості. Бо в Україні діють не закони,  а гроші, яких у нас нема.

×