Під поїзд столичного метро кинулася 21-річна студентка Тетяна Кривошей. Сталося це об 11.29 минулого понеділка на станції Вокзальна Святошинсько-Броварської лінії. Позавчора дівчину поховали на кладовищі в селі Степові Хутори Носівського району Чернігівської області.
— Я з Танею в понеділок уранці по телефону говорила, — розказує на автобусній зупинці в Носівці тітка загиблої Марія Іванівна. Жінка в чорній хустці, тримає шість червоних гвоздик. — Питаю, як справи, а вона: "Краще всіх!". Досі не віримо, що таке горе з нашою дівчинкою. Вона ж у нас умнічка була, відмінниця.
Із Києва мікроавтобусом приїхали студенти групи бухгалтерів-аудиторів, з якими навчалася Таня. Їм доручили нести вінки. Окремою колоною до будинку Кривошеїв підходять однокласники дівчини й молодь із села. Тримають вінки й живі квіти. Процесія витягується дорогою майже на кілометр. Грає шкільний духовий оркестр. Священика немає — самогубців не відспівують.
Батько Тетяни 40-річний Іван Кривошей очолює механізовану дільницю місцевої агрофірми. Мати Ніна, 40 років, працює там помічником головного бухгалтера. Їхній 19-річний син Андрій теж навчається у Києві.
— Чомусь Таниної подруги Наташі на похороні немає, — перешіптуються між собою студентки. — Вона ж обіцяла приїхати.
Портрет дівчини несе її хлопець 21-річний Ігор Івасенко.
— Я з Танею з дитячого садочка дружу, в одному класі вчилися, — каже худорлявий білявий хлопець у чорній сорочці. — Вона була нормальна дівчина, ніяких странностей.
На поминки Кривошеї запрошують до сільської їдальні. Великий зал і прохідна кімната заставлені довгими столами у формі букви "п". Поминальне коливо на Чернігівщині роблять із накришених солодких бубликів. Родичі підносять людям маленькі чарки на тарілках.
Про смерть доньки Кривошеям розповіли сусіди. Матері сказали, що Таня потрапила під машину.
— У Ніни другий день тиск 240. "Швидка" з дому не вибуває, — зауважує Іван Кривошей.
Батьки не шукатимуть винних у смерті Тетяни.
— Їх Бог покарає. А нам доньки не вернути, — плаче мати.
Кримінальну справу по факту самогубства розслідують міліціонери Київського метрополітену. Вони поки що не розголошують мотивів цього випадку. Передсмертної записки не знайшли.
Тетяна навчалася на четвертому курсі Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Мешкала в гуртожитку на вул. Дегтярівській, 49. В одній кімнаті з нею жили Валентина Грімова, Анна Петрушенко та Аліна Авраменко. Кривошей була найстаршою.
— Постійно усміхалася, проблем із навчанням не було, пари не прогулювала, — каже староста групи Настя Ісай, 20 років. — Оцінки здебільшого мала "чотири" і "п"ять". Зимову сесію здала на "добре".
— Гроші в неї були завжди, батьки щотижня давали, — додають одногрупниці. — Вона не курила, могла тільки сходити з хлопцями в кафе випити пива. Завжди ночувала в гуртожитку. Останнім часом дружила із Наталею, яка живе поверхом нижче.
Зміни в настрої Тані знайомі помітили за тиждень до її самогубства. Вона майже не усміхалася, рідко з ким говорила. Дівчатам нічого не пояснювала.
— Замкнулась у собі, — розказує Наталія Василькова, 21 рік, найкраща подруга Тетяни. — Я розпитувала, але вона відповідала, що все нормально.
У вівторок, 19 лютого, Наталка запропонувала подивитися кіно. У відповідь Таня сказала: "Давай краще сходимо в церкву". Раніше дівчата нечасто там бували.
— Ми пішли до Володимирського собору, поставили свічки "за здравіє", — веде далі Василькова. — Таня ще хвилин десять молилась. Потім сиділи на лавочці в парку Шевченка. Вона гілочкою з дерева написала на снігу "я хочу" й зупинилася. Спитала в мене: "Жити чи померти?". "Звичайно ж, жити", — відповіла я. Подруга засміялась і промовчала.
У п"ятницю, 22 лютого, Кривошей не пішла на пари, а поїхала до батьків у Степові Хутори, хоч раніше занять не пропускала. Удома нічого нікому не розповідала. Ігор цілу суботу запрошував кохану на святковий концерт до Будинку культури. Та залишилась удома.
На навчання дівчина завжди поверталась у неділю ввечері.
— Я їй телефонувала, спитала, чи зустрічати її, — згадує Наталія. — Таня сказала, що приїде в понеділок, і зустрічати її не треба. Я відчула — в неї якийсь не такий голос. Хотіла вияснити, що сталося. Подруга відповіла: "Це не телефонна розмова". Зранку я їй дзвонила, питала, чи йтиме на пари. Спочатку вона збивала виклик, потім відключила телефон.
Востаннє перед смертю Тетяна зателефонувала Ігореві. Хотіла поговорити. "Зараз я на роботі," — відповів той і запропонував зустрітись увечері на станції метро Берестейська. Там хлопець так і не дочекався коханої і помчав до гуртожитку. Одногрупники розказали про самогубство.
— Донька в понеділок чогось не хотіла їхати в Київ, — згадує батько. — Начебто минулого тижня до неї в гуртожиток приходив якийсь чоловік. Чогось погрожував. Сказав, що "з твоїх тонких проблем можуть бути товсті проблеми". Я тоді якось не звернув на це уваги.
На четвертому курсі студенти університету, зазвичай, уже влаштовуються на роботу. Наталія Василькова працює в одному з комерційних банків, оформляє кредити. Хотіла туди й Тетяна, однак її не взяли.
— Наташа щось приховує. Може, Таня працювала разом із нею, — припускають одногрупниці. — Вона має розказати хоч Таниним батькам те, що знає, а не відмовчуватися.
2 
35413
Коментарі
1