Понад 2 год. у Деснянському районному суді Чернігова 42-річний Олександр Мельник протримав у заручниках суддю Ірину Рахманкулову і тяжко поранив міліціонера Євгена Осипка з підрозділу "Грифон". "ГПУ" писала про це в номері за 11 липня цього року в матеріалі "Олександр Мельник захопив суддю в заручники".
Розмовляємо з 31-річною Іриною Рахманкуловою.
— 7 липня було продовжено розгляд позову Мельника (чоловік вимагав майже 20 тис. грн компенсації за невикористані путівки за три роки. — "ГПУ"), — каже вона. — Засідання закінчилося о 13.00. Суд вийшов у дорадчу кімнату. А рішення після перерви я зачитувала у себе в кабінеті, бо у нас на 16 суддів лише три зали. Юрист фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві на оголошення рішення не прийшла. Адвокат Мельника швидко пішов. А позивач так і залишився сидіти у візку (Олександр Мельник — інвалід, колишній афганець. — "ГПУ"). Я сиділа, схилившись за столом, секретар — теж. Чоловік, що супроводжував Мельника, говорив йому: "Я прошу, не треба цього робити, пішли". А він відповів: "Я буду відновлювати справедливість по-іншому". Я підвела очі від паперів. Моя секретар Оксана Неслуженко була бліда. Вона дивилася на Мельника. Він тримав у руках пістолет. Оксана рвонула за двері. "Ти тікай", — сказав Мельник.
Ірина Петрівна спробувала заспокоїти чоловіка. Сказала, що він може оскаржити рішення.
— Він сидів обличчям до дверей, — розповідає суддя. — І тут я почула постріл. У коридорі скрикнув якийсь чоловік. У кого поцілив Мельник, я не бачила. Оскільки ця людина навіть не встигла зайти до кабінету. "Зараз і моя черга", — майнуло в голові. Я полізла під стіл. Єдиний, про кого думала — синочок. Йому лише п"ять років. Мельник поїхав коляскою, задкуючи до мого столу. Стала проситися: "Не стріляйте, в мене маленька дитина". Він відповів, що якби думав у мене стріляти, убив би одразу. Я вилізла з-під столу, стала спиною до вікна. Нас розділяло 20 сантиметрів. Побачила, що за шафою стояв поранений міліціонер. Він повторював: "Кинь зброю!" А Мельник йому: "Стріляй у мене, я ж у тебе стріляв!" Міліціонер спитав, яка у нього зброя. Афганець відповів, що перший заряд — травматика, наступні — бойові.
"Зараз і моя черга", — майнуло в голові. Я полізла під стіл
Міліціонер подзвонив комусь по мобілці. Сказав, що поранений. Його стан дедалі погіршувався, і він вийшов. У цей час до кабінету забігла секретар суду Оксана Ярина, 30 років.
— Вона впала перед Мельником на коліна, — продовжує Ірина Рахманкулова. — І стала просити: "Відпусти мою тьотю". Хоча ми з нею ніякі не родичі. Оксана почала розповідати, яке в неї важке життя. Про свого сина. Чоловік їй сказав, що в нього теж є син. Я мовчала, боялася навіть поворухнутися, щоб його не дратувати. Мельник почав їй розказувати, що у травні ночував у окружному адміністративному суді. І його звідти на колясці винесли міліціонери. Коли він побачив, що йде міліціонер, подумав, що буде його викидати. Виговорився і трохи заспокоївся. Оксана підвелася, сіла навпроти нього на стілець. Зброю чоловік тримав напоготові. По мобільному подзвонив сестрі. Сказав: "Я підстрелив міліціонера, мене будуть вбивати. Піклуйся про сина". І весь час допитувався: "Чого мене не йдуть убивати?".
Минуло більш як година. Мельник заспокоївся. Його вмовляла не тільки Оксана Ярина, а й заступник голови суду Володимир Розинко. Він час від часу вільно заходив і виходив із кабінету. Саме він умовив афганця поговорити з кимсь із силовиків. Мельник погодився поспілкуватися з начальником обласної міліції Іваном Катеринчуком.
— Начальник міліції сів навпроти Мельника, поруч з Оксаною, і простягнув посвідчення, — згадує Ірина Петрівна. — Спитав, чого він хоче. Той відповів: три путівки в санаторій. Катеринчук пообіцяв дістати. Вони ще трохи поговорили. І Мельник простягнув пістолет Оксані. Вона поклала його на поличку в шафі. Звідти пістолет забрав Катеринчук. На радощах, що все владналося, Оксана кинулася до Мельника, поцілувала в щоку. А потім, як діти, вони зчепилися мізинцями: "Мирись, мирись, мирись…" Розчулений Мельник сказав: "А я думав у 42 роки помру" Потім до кабінету зайшов міський голова Чернігова Олександр Соколов, обійняв Мельника. "Чого ж ти так, Сашо?" — спитав.
Ірина Рахманкулова каже, що на 80% зобов"язана своїм порятунком Оксані Ярині. А та називає себе "безбашенною". Говорить, що вчинила, як серце веліло:
— Тепер на роботі на мене дивляться з іронією.
Поранений сержант Євген Осипок, 25 років, досі в реанімації Чернігівської райлікарні. Йому зробили складну операцію. Щодня Євгена відвідують мати і наречена Людмила.
— Я був на посту, коли підійшла схвильована дівчина, — згадує сержант. Йому важко говорити. — Сказала, що погрожують судді. Піднявся на другий поверх, зайшов у кабінет секретаря. Кабінет судді наступний. Двері туди були трохи прочинені. Ще й поріг не встиг переступити, як він вистрелив у мене. Відчув біль, але подумав, що то — газова зброя. Крові одразу не побачив, адже форма чорна. У голові запаморочилося. Я розстібнув форму і на білій футболці побачив кров. Повільно почав спускатися на пост. Проте сил зійти з другого на перший поверх не було.
Ольга Олександрівна, мати Євгена Осипка, каже, що ліками сина забезпечили. Працівники з підрозділу "Грифон" здали йому кров.
— Ми живемо у селі Брусилів поблизу Чернігова, — говорить наречена сержанта Людмила Сита. — Зустрічаємося ще зі школи. Невдовзі збиралися одружитися. За десять днів до поранення Женя перейшов до мене жити. Винаймати житло у обласному центрі дорого. Отак щодня і їздили разом на роботу автобусом. Він у міліцію, а я — в бібліотеку.
Олександр Мельник перебуває в Чернігівському СІЗО.
2 
35413
Коментарі