19-річний Іван Романюк родом із села Велимче Ратнівського району Волинської області. Служив у окремій механізованій бригаді 13-го армійського корпусу Сухопутних військ. Частина розташована неподалік Володимира-Волинського. У квітні хлопець мав демобілізуватися, однак 26 березня раптом зник. Із собою взяв автомат і 60 патронів.
— О третій годині він заступив на пост, — розказує заступник військового прокурора Луцького гарнізону Владислав Матяшук, 29 років. — О п"ятій була зміна наряду. Іван десь пропав — самовільно залишив варту на полігоні.
До частини виїхала оперативно-слідча група з військової прокуратури. Проти Романюка порушили кримінальну справу за дезертирство.
— Хлопця шукали два дні, — веде далі Матяшук. — Де він був — для нас досі загадка.
27 березня територію частини обходили вартові. Близько одинадцятої вечора почули, як розбилося скло у чайній. Викликали продавщицю Олену Вітовщик, 53 роки. Усередину зайшли з групою офіцерів. Хотіли заглянути до холодильної шафи — цієї миті пролунали три постріли. Одна з куль рикошетом влучила в жінку.
Кафе оточив спецзагін швидкого реагування "Альфа". У шафі знайшли загиблого Романюка. Причиною смерті судмедексперт назвав гостру кровотечу, наскрізне вогнепальне поранення грудної клітки з ушкодженням серця і лівої легені. Стріляли впритул. Тіло солдата відвезли до рідного села. Родичам сказали, що Іван застрелився через нещасливе кохання.
За три дні до смерті Іван телефонував братові
— Неправда то все, — зауважує Галина Видрич, секретар Велимчівської сільради, сусідка Романюків. — Усе село гомонить, що Ваня не міг застрелитися за 15 днів до звільнення. Він добрим був, спокійним, роботящим.
За три дні до смерті Іван телефонував братові. Просив вислати гроші на квиток додому. Рідні впевнені: хлопець загинув через проблеми в армії. Кажуть, що подруг у селі мав багато, але ні з ким серйозно не зустрічався.
— Військові привезли тіло 28 березня і одразу ж наказали ховати. Щоб навіть у хаті не ночував, — згадують сусіди.
Люди обурюються тим, як хлопця шукали в селі. Його молодшу сестру 13-річну Наталію цілий день 27 березня тримали в сільраді.
— Я не знала, де Іван, — згодом казала дівчина. — А слідчий смикнув за руку і визвірився: "Кажи с..ко, де брата ховаєш!". Шарпали, брали за обличчя, піднімали руки так, ніби хотіли вдарити. Братові Миколі обіцяли "пришити" кілька справ, якщо не видасть Івана.
Поховали Романюка 29 березня. Як самогубця — без священика, зате з військовим оркестром. Прощатися прийшло майже все село. Приїхав командир частини.
Нині тривають експертизи. Селян цікавить, чому Іван залишив у частині мобільного. Дивним вважають і поранення буфетниці. Як, мовляв, вона сама заглядала в шафу? Адже поряд були солдати й офіцери, що шукали озброєного дезертира.
— Іван у школі був тихонею, вчився погано. Родина бідує: мати — німа, батько п"є, — зазначає директорка місцевої школи Євгенія Нікончук, 54 роки. — Іван казав, що служити йому подобається. Хотів залишитися в армії.
2 
35413
Коментарі
2