Понад тиждень на вулиці Любецькій у Чернігові чувся сморід. Ішов він з-за бетонного паркану стаціонарного відділення N3 обласного шкірвендиспансеру. Щодня попід парканом ходять сотні людей.

Запах посилювався. Перехожих аж нудило. Що є причиною смороду, вирішили дізнатися журналісти. У середу 18 липня піднімаюся по драбині на паркан. У дворі будиночок, навколо — високі бур"яни. У траві коло подвір"я щось чорніє. Придивившись, можна побачити людське тіло.

За кілька хвилин виходить в. о. головлікаря диспансеру Борис Вацак із колегами. Медики були впевнені, що в кущах смердять дохлі коти. Вони могли наїстися мишей, яких нещодавно труїли у відділенні.

Виявилося, що за парканом уже кілька тижнів лежало тіло людини. У траві видно коричневий піджак, сіруваті штани, з-під чорних чобіт стирчать голі кістки. Очниці вже порожні.

Викликаємо міліцію. На подвір"я заходять начальник кримінального розшуку з опергрупою й начальник міськвідділу міліції. Тіло забирає бригада з моргу.

За два тижні особу загиблого встановлюють. Це 30-річний Сергій Кобзар із села Ковпита Чернігівського району. У селі живе його мама, 68-річна Олександра Кобзар.

— Сергій — мій єдиний син, — розповідає Олександра Сергіївна. — Виховувала його сама. Після школи пішов працювати токарем в колгоспі, тоді перейшов у воєнний лісгосп. Останні три місяці працював на металобазі у Чернігові. За 150 гривень винаймав кімнату в будинку по вулиці Войкова, 40а. Кожні вихідні їздив додому.

Востаннє жінка бачила сина вранці 25 червня, коли той їхав на роботу. Обіцяв повернутися ввечері 27-го.

— Ні в середу, ні в четвер, ні в п"ятницю його не було, — плаче жінка. — Він завжди передзвонює до сусідки, бо в нас нема телефону.

Олександра Кобзар зателефонувала в Чернігів. Господиня квартири, в якої Сергій винаймав кімнату, розповіла матері, що 26 червня ввечері чоловік вийшов по цигарки. Жінка попросила його заодно купити продуктів і дала 50 грн. Додому Кобзар не повернувся. Наступного дня Олександра Сергіївна написала заяву про зникнення сина у міліцію.

— Мене привели до моргу, показали залишки, — згадує жінка. — Якась грязь. Ну, що там можна впізнати. "Не мій син", — кажу. Днів через три знову зателефонували з міліції. Сказали, що те тіло, яке я вже дивилася в морзі, точно синове. Показали мобілку і ключі від квартири. Телефон упізнав колега, з яким вони його купували, а ключі підійшли до замка квартири, де він жив.

Залишки сина мати спакувала в пакети й повезла додому. Поховали Сергія в Ковпитах коло могили бабусі. Труну не відкривали й навіть не заносили до двору.

— Думаю, сина вбили або збили машиною, — впевнена жінка. — Досі не віриться, що його вже нема. Я все чекаю на нього. Виглядаю. На днях він мені наснився. Зайшов у двір і каже: "Ну, як ти тут, мамо?"

Причину смерті Кобзаря встановити важко, оскільки тіло сильно розклалося. Хоча всі кістки залишилися цілими.

×