У ніч на 4 лютого 21-річний четвертокурсник Вінницького технічного університету Сергій Драчишин повертався із зустрічі випускників школи у рідному селі Якушинці під обласним центром. Додому йшов разом зі своїм другом Євгеном, 17-річною сестрою Юлею та трьома подругами.
— Дискотека затяглася десь до опівночі, — згадує 17-річна Тетяна. — Сергій не хотів іти без сестри, тому залишився.
— По дорозі до нас свистало троє, — додає 17-річна Юлія Драчишина. — Потім щось кричали, але ми не звертали уваги. Женя з двома дівчатами відійшов. Але вернулися назад по речі. Стали ще більше чіплятись. Сергій питав, звідки вони, але ті у відповідь лаялись. Потім підійшли ближче. Один ударив брата бітою по голові й усі троє пішли собі.
— Я знаю цих хлопців, — каже Тетяна. — Максим і Олег — місцеві, а третій вінницький, хоч теж нашу школу закінчував. Коли ми вернулися з речами, бачу: Сергій хитається. Потім присів біля криниці і раптом упав. Женя підхопив його на руки й відніс додому.
Батьки викликали "швидку". Лікарі зафіксували крововилив. 5 лютого Сергій помер від набряку головного мозку.
Наступного дня затримали всіх трьох. Двоє з них торік закінчили дев"ять класів Якушинецької школи, а найстарший, убивця, — одинадцять класів. Сергія по голові бив 17-річний троюрідний брат Олександр. Він навчається на першому курсі Вінницького аграрного університету.
Сергій Драчишин закінчив Якушинецьку школу із золотою медаллю 2003 року. Одразу вступив на факультет програмування Вінницького національного технічного університету. Додому їздив щодня. Село Якушинці — за 15 км від обласного центру.
— Він не хотів на ту зустріч іти, — плаче 42-річна Світлана, мати хлопця. — Взагалі на дискотеки та шумні вечірки не ходив. Дуже спокійний був. Чуб йожиком завжди носив, я так і звала: мій Йожик.
Ми плачемо, а вони з нас сміються
Мама показує залікову книжку Сергія. Там лише відмінні оцінки. Він готувався отримати червоний диплом. Мати каже, що найбільше син любив сестру Юлію. Після третього курсу влаштувався на роботу програмістом і за першу зарплату купив їй золотого ланцюжка.
48-річний Микола Драчишин переконаний, що син загинув через бажання встановити справедливість.
— Хлопці Юлі щось образливе сказали, от Сергій і заступився, — каже батько. — Син вважав, що справедливість на світі є, й хотів її захищати. Така безглузда смерть. Аби не було біти, він усіх трьох порозкидав би. Коли б не такі, як син, правди на світі не було б узагалі.
Олександра підозрюють у вбивстві, а Максима й Олега допитують як свідків. Усі троє запевняють, що не хотіли смерті Сергія.
— Бійка розпочалася зі словесної перепалки, — розповідає 26-річний старший слідчий Вінницького райвідділку міліції Оксана Бутенко. — Хлопці між собою були ледве знайомі, хоч і родичі.
8 лютого Сергія поховали у рідному селі.
— Ми плачемо, а вони з нас сміються, — каже його 69-річна бабуся Ніна Семенівна. — Навіть на похорони не прийшли і пробачення не попросили. Одного засудили, а двох випустили. От вони й радіють, що не співучасники. Усіх трьох треба судити, бо це банда. Нашось же носили ту біту. Не просто так.
Дехто з односельців припускає, що Сергієві могли наврочити смерть.
— Одна моя знайома армяночка каже, що він помер з людських очей. Усе село тільки його в приклад і ставило, усім хлопцям показували на нього. От хтось і зглазив, — каже Ніна Семенівна.
Минулої неділі селяни збиралися біля сільради. Гуртом написали листа прокуророві. Просять зробити відкритим суд над Олександром. Тому загрожує до 10 років в"язниці.
3 
35413
Коментарі