Другий місяць житомирянка 41-річна Руслана Сидорук мешкає в актовій залі будинку N9/11 на вул. Генерала Потапова, колишнього гуртожитку заводу "Автозапчастина". Із квартири жінку виселили, іншого помешкання не має.
— Десь о шостій ранку стукають мені в двері, — Сидорук згадує 21 червня цього року. — "Відкрий, це Люда", — кажуть. То моя сусідка. Я відчинила двері й побачила незнайомих людей. Пхнули мене в стіну і стали виносити речі.
Незнайомці показали акт купівлі-продажу. За документом, новим власником квартири N519 є Ірина Грищук. Помешкання площею 32 кв. м вона купила за 18 тис. грн. Грищук із братом та шістьма чоловіками винесли речі.
— Відтоді живу тут, комендант дала ключі, — Руслана Сидорук заводить до актової зали.
На вхідних дверях висить напис "Виборча дільниця". По залі розкладені речі, розставлені меблі. На підлозі стоять миски з водою і кормом для кота. Жінка показує помешкання, відкриває шторки кожної з шести кабінок для голосування. Там теж речі.
— Харчами допомагають комендант Антоніна Петрівна Белікова і друзі. Воду для купання набираю у миски отут.
У туалеті стоять великі мітли для прибирання на вулиці, старий унітаз і умивальник.
Руслана Сидорук родом із райцентру Чуднів Житомирської області. Має статус матері-одиначки. Її 13-річна донька Дар"я — інвалід дитинства.
— Дашка змалечку стільки лиха пережила, — зітхає жінка. — До року ходила в гіпсі. Їй двічі оперували ноги, має клишоногість та плоскостопість.
Воду для купання набираю у миски отут
У Житомирі Сидорук працювала охоронцем на заводі "Автозапчастина". Жила в кімнаті N324 гуртожитку. Там не було туалету, душової. Як матір-одиначка з дитиною-інвалідом, мала право на поліпшення житлових умов. Просила керівництво заводу виділити їй іншу кімнату, із туалетом і душем. 21 квітня 2003 року Богунський райсуд міста визнав право жінки на кімнату N519. 11 листопада 2003-го вона переселилася, прописалася, за кілька тижнів отримала ордер. Однак документ на помешкання оскаржив колишній її мешканець 46-річний Олег Довгалюк.
— Цю кімнату в нього забрали, бо він здавав її квартирантам, — пояснює Руслана. — Він має мінімум чотири квартири в Житомирі.
Тим часом гуртожиток змінив статус на житловий будинок, люди приватизовували кімнати. Суди за помешкання N519 тривали кілька років. Торік Богунський райсуд визнав ордер Сидорук нечинним. Зобов"язав жінку виселитися, а заводу — надати їй рівноцінне за розміром та благоустроєм житло.
Нині Руслана Сидорук працює у поліграфічній фірмі. Грошей винайняти квартиру не має.
— Після цього виселення я стала заїкатися, — плаче жінка. — Вже записалася на прийом до невропатолога. Доня поїхала до бабці в Чуднів. Якщо до вересня не вирішимо нічого, то лишиться там жити. Моя мама готова приїхати пікетувати Житомирський міськвиконком, щоб виділили бодай якесь житло.
Сидорук писала листи до місцевих органів влади, президенту.
— Отримувала одні відписки, — каже жінка. — Зараз я не можу бути з донечкою. Вона ж не може жити як біженець.
Голова правління товариства "Житомирський завод "Автозапчастина" 56-річний Володимир Чичерков каже, що раніше Руслана Сидорук жила в кімнаті із загальною вбиральнею.
— Вона знала, що по 519-й квартирі йдуть суди, але наважилася туди вселитись, — зауважує Чичерков. Рівноцінного житла завод не може надати. Із 2002 року він не працює, із 2005-го впроваджена справа про банкрутство. Про це знають і місцева влада, і суд, не мають до нас претензій. Зараз Сидорук має альтернативу. Є одна кімната в іншому гуртожитку, куди самовільно заселилася родина. Ми готуємо документи, щоб подати на них у суд. Жінка зможе туди вселитися.
2 
35413
Коментарі