"Побачила: висок пробитий. Все поняла"

 

"Папа і мама, я вас дуже люблю. Знаю, що мене тоже любите. Я не такий, як всі, а хотів бути, як всі остальні" — таку записку 20 січня залишив 23-річний Олександр Петрунько з райцентру Тульчин Вінницької області і застрелився з батькового мисливського карабіна.

— Саша встав о 5.45, — згадує мати Галина Петрунько, 53 роки, — Я теж спустилася. Він на кухні допивав чай, мав їхати автобусом у Немирів. Тобі ще рано вставати, каже, піди поспи. Я пішла, але спати не могла, прислухалася. Думала, чого він не йде. Чула, як двері рипнули так тихо, наче крався, і тут щось дуже гупнуло. Ну, думаю, одівався, зачепився і впав. Спустилася, відкрила двері, подивилася. Він присів навшпиньки у старій кухні. Торкнула його рукою, а він похилився, випав карабін. Думаю, може, сусідського собаку хтів застрелити, бо наш собачка із ним гризся. Витягла його на коридор, він заплакав і перестав дихати. Побачила: висок пробитий. Все поняла.

Галина Дмитрівна працює заступником головного лікаря райлікарні. Її чоловік Володимир Іванович — майстер "Тульчинводоканалу". Мешкають у двоповерховому будинку. Старша донька 26-річна Інна — заміжня, живе у Києві, працює фармацевтом. Олександр заочно навчався у Немирівському будівельному технікумі, був старостою групи, відмінником. За півмісяця мав захистити диплом. Працював у "РБУ-6" проектувальником.

— Звечора ніщо не віщувало біди, — плаче мати. — Сашко почистив картоплю, ми повечеряли. Я дала йому грошей. До пів дванадцятої дивилися по телевізору кіно.

Галина Дмитрівна бере із шафи синову залікову книжку. Там усе "відмінно".

— Вони з Інною дуже дружні були. Я поручала дочку на  нього, як кудись їхали, бо він хитренький, але добряк по натурі. Біля нього завжди хлопці крутилися. Мав такий сміх заразітєльний. Недавно надумав женитися. У нього хороша дівчина Люба. Він її Любкою звав. Вона із Москви приїжджала.

Батьки не помічали за Олександром зміни настрою.

— Але якраз напередодні мені наш собачка снився, — каже Галина Дмитрівна. — Виривається із рук, а я його дуже не пускаю. Не втримала. Обернулася, а він утік у якусь дирку. А то ще птичка під вікном шкрябала місяців три, билася у шибку. Зараз її нема. Ну, думаю, помру, бо це не до добра. У мене хвора підшлункова. А тут дитини не стало.

Мисливський карабін міліціонери забрали на експертизу.

— З нього вже років три ніхто не стріляв, — каже Володимир Петрунько. — Я його ніяк не міг продати, бо треба багато дозволів. Лежав закритий у сейфі. Ключі були у мене в тумбочці на другому поверсі.

Родичі не знають, чому Олександр застрелився. Він любив тварин, писав вірші, займався спортом. Однак надмірно захоплювався інтернетом.

— Весь час сидів у ньому, — припускає батько. — Може, цей інтернет і довів його. В інтернет-клуб тягнуло його, як магнітом.

Такої самої думки і знайомі загиблого.

— Ворогів у Саші не було. Коли приїжджали у Немирів, то всі разом трималися. Він ні на кого не жалувався, та й по ньому не було замєтно, — каже однокурсник Тарас Борейко, 19 років.

— Саня пацан був отлічний, весельчак. Я з ним по телефону в неділю общався. Не знаю, що сталося, — говорить сусід Олександр Бугрій, 24 роки.

— Дуже вихований, культурний, завжди першим привітається, — додає сусідка Людмила Вільк, 50 років. — Дружив з моїм племінником Серьожою.

×