48-річного Петра Пипка з райцентру Золотоноша Черкаської області забив до смерті дільничний міліціонер Андрій Балихін, 26 років. Торік 4 грудня райсуд виніс йому вирок — сім років ув"язнення. Однак міліціонер за ґрати не потрапив — напередодні утік із міста.

— Два з половиною роки вже минуло, а я й досі не вірю, що Петі нема, — утирає сльози 43-річна Віра Пипко, дружина вбитого. — Думаю, він у Полтаву до матері поїхав.

Жінка працює сестрою-господаркою в дитячій поліклініці. Мешкає в приватному будинку в центрі Золотоноші з 27-річною донькою Людмилою. Із Петром прожили 25 років. Чоловік родом із Хорольського району Полтавської області. Працював на будівництвах. Їздив на заробітки до Москви, перед загибеллю влаштувався на місцеву цегельню.

— Він всю міліцію в Золотоноші вистроїв, а вона йому таке зробила, — скаржиться Віра.

Розповідає, що чоловік дуже любив доньку.

— Бува, прихворіє Людочка, так він їй кожен пальчик обцілує, — плаче Віра Михайлівна. — Ніколи нас не ображав. Міг трохи випить, міг мене назвать якось не так, але я не ображалася. Петя був дуже добрий насправді.

Напередодні Трійці в червні 2005 року жінка зустріла на вулиці дільничного міліціонера Андрія Балихіна. Знала його давно — він дружив із Людмилою й раніше зустрічався з її подругою. Віра запросила його в гості, просила поговорити з чоловіком, щоб той покинув пити.

Міліціонер не прийшов до Пипків ні того дня, ні наступного. Після свята, 20 червня, мати з донькою пішли на роботу, а Петро Григорович лишився вдома.

— Десь об одинадцятій годині дзвонить мені Балихін і питає: "Віра Михайлівна, я вашого чоловіка взяв у райвідділ. Він нічим не боліє, бо в нього задишка?". Я одразу запідозрила щось лихе, бо Петя ніколи не хворів, навіть картки медичної не мав.

Жінка розхвилювалася, пішла на обід раніше. Дорогою зустріла сусідку, та розповіла, що в їхньому дворі була бійка. Інша сусідка бачила, як Петра Григоровича в наручниках бив міліціонер, а потім поволік до відділку.

Принесли півтори тисячі доларів. Я їх навіть у руки не брала

— Бив його по обличчю, грудях, тягав за комір, — розповідала в суді неповнолітня Катерина Прихода. — А коли дядя Петя упав, почав тягати його по підлозі. "Уставай, тварь!" — кричав.

Віра Михайлівна побігла до відділку. Чоловіка застала мертвим. Виявилося, Балихін бив Пипка й у райвідділі. Щосили вліпив у гортань. Петро Григорович захрипів. Дорогою до лікарні він помер.

Судмедекспертиза зафіксувала забої, перелом двох ребер. Причина смерті — тупа травма шиї. Прокуратура порушила кримінальну справу.

До Віри Михайлівни не раз зверталися керівники Золотоніської міліції, просили залагодити справу без суду. Пропонували змінити свідчення — написати, що чоловік упав у шахту криниці. Принесли $1,5 тис.

— Приходили ввечері, щоб їх ніхто не бачив, — розповідає жінка. — Я ті гроші навіть у руки не брала. Вони їх залишили на столі.

Справу кілька разів закривали через зміну показів і результатів судмедекспертизи. Та вона все ж дійшла до суду. Під час слідства Андрій Балихін перебував на підписці про невиїзд і продовжував працювати.

— На суді Балихін заперечував свою вину, — говорить державний обвинувач Володимир Кіян. — Я просив для нього дев"ять років в"язниці.

На винесення вироку міліціонер не з"явився. Напередодні він утік із міста.

— Я наче відчувала, що так станеться, — каже Віра Михайлівна. — Перед останнім засіданням просила, щоб його взяли під варту. Але мені сказали: вас же не убивають. Я тепер навіть ходити сама боюся. Усе оглядаюся, чи не нападе.

Ніхто не знає, де нині Андрій Балихін. Він родом із села Вільхи Золотоніського району, жив із односельчанкою у цивільному шлюбі, дітей не мав.

— Працював у нас дільничним п"ять років, — говорить начальник міськрайвідділу міліції Віктор Іванько. — Зауважень не мав.

×