Біля Миколаївської церкви в центрі Полтави ввечері 1 березня побилися православні віруючі Київського та Московського патріархатів. Кожна з груп намагалася захопити храм. Зрештою, парафіяни київського патріархату закрилися в церкві зсередини.

Уранці 2 березня до Миколаївської церкви з"їхалися парафіяни, міліція, чиновники. У дворі димить пічка-"буржуйка", стоїть намет — прибічники Київського патріархату готують їсти та гріються. Жінки розклали на огорожі верхній теплий одяг, ковдри, хустки. Міліціонери опитують людей. Перед входом голосно сперечаються чоловіки та жінки. У церкві закрився 32-річний настоятель Олександр Дедюхін і 14 парафіян.

Офіційно Миколаївська церква належить Свято-Миколаївській громаді УПЦ Київського патріархату. Однак п"ять років тому староста громади Сергій Знаменський із кількома прибічниками вирішили змінити статут та прибрати  словосполучення "Київський патріархат". Сергій — прихильник православної церкви Московського патріархату. Парафіяни та настоятель храму Дедюхін подали до суду щодо неправомірних дій старости. 2002 року до вирішення конфлікту церкву закрили. Прибічники Московського патріархату молилися в невеликому приміщенні неподалік, а Київського — під дверима Миколаївської церкви.

Про події 1 березня настоятель церкви отець Олександр розповідає через заґратоване вікно храму.

— О четвертій дня ми зняли замки і зайшли всередину. Зі мною був кінооператор та двоє чоловіків. Забігли й опоненти, зчинили галас, зірвали з мене хреста. Ми вийшли, а протодиякона Олександра Ільченка (належить до Київського патріархату. — "ГПУ") зачинили там. Їхній молодик заліз у вікно, побив Ільченка та викинув надвір. Оператор усе знімав на камеру.

Прибічники Київського патріархату підсадили протодиякона у вікно над закритими дверима, і той знову заліз до церкви та відкрив двері зсередини. До храму ввійшов отець Олександр із парафіянами, і закрилися.

Впускав тих, хто висповідався перед входом

До церкви прибув губернатор Полтавщини Валерій Асадчев. Сказав, що вона належить Київському патріархатові. Обіцяв попросити прокурора області та начальника міліції забезпечити вільний доступ до храму.

Прибічники Київського патріархату залишилися ночувати в церкві, а протодиякона Ільченка відвезли до нейрохірургії обласної лікарні. Зранку 2 березня люди в храмі оголосили голодування.

— Нас тут п"ятнадцять, — каже настоятель через заґратоване вікно. — Ми хочемо, щоб влада звернула на нас увагу й швидше вирішила проблему. У нас є документи: свідоцтво про державну реєстрацію, рішення Господарського суду Полтави від 25 травня 2006 року, який визнав право власності. Московський патріархат не має права на храм. Видно, влада хоче жертв.

Біля храму ходить староста громади Сергій Знаменський, симпатик Московського патріархату. У руках тримає дві папки з документами. Розказує свою версію подій.

— Ільченка просунули в хвіртку над дверима, і він зістрибнув із 4-метрової висоти. Може, й забився. Наші люди були в розпачі, не хотіли пускати нікого в храм. Опоненти обливали їх кип"ятком. Їх тут чоловік 30–40, а наших було четверо.

Знаменський запевняє, що лише очолювана ним церковна "десятка" має право на храм.

— Ніхто ніколи не поділявся на частини. Є зареєстрована 1994 року громада — десять фіксованих членів і прихожани. Я її староста, — пояснює Сергій Знаменський "ГПУ". — Церква належить громаді. Документи на неї в мене є. Приміщення належить нашій громаді, а назва не має значення. Жоден священик Київського патріархату сюди не зайде.

Наступну ніч біля Миколаївської церкви чергував патруль міліції. 3 березня отець Олександр таки відкрив храм. Впускав лише тих, хто висповідався перед входом. Голодування припинили, бо серед парафіян більшість жінки.

4 березня віруючі Київського патріархату відправили в Миколаївській церкві архієрейську службу. Під час неї двері храму були зачинені зсередини.

— Церква була Київського патріархату, є всі документи, — каже літня парафіянка. — Десять перевертнів таке колотять. Влада чотири роки товче воду в ступі й нічого не вирішує.

×