Олександр Орел убив друга з необачності й застрелився

 

У ніч на 25 січня міліціонер спеціальної роти судової міліції "Грифон" 23-річний Олександр Орел вистрілив із пістолета в молодшого сержанта Максима Дацкова, 24 роки. Обидва були на чергуванні в Бердичівському міжрайонному суді Житомирської області.

Дацков упав — куля влучила йому в серце. Дорогою до лікарні Максим помер. Орел перелякався й другу випустив собі у скроню.

Міська прокуратура порушила кримінальну справу. Старший слідчий Віталій Радушинський вважає, що було необережне поводження зі зброєю. Хлопці, мовляв, бавилися, і випадково один підстрелив другого. За іншою версією — Максим вихвалявся перед Олександром, що зможе вбити його ножем, доки той устигне вийняти пістолет із чохла. Міліціонери спробували зімітувати напад, і Орел випередив молодшого сержанта. Виявилося, що пістолет не стояв на запобіжнику. Хоча, згідно з правилами користування зброєю, кулі мали лежати окремо. Зброю "грифонівці" повинні застосовувати лише в разі крайньої потреби.

Хлопців поховали 26 січня: Дацкова у Бердичеві, Орла — у селі Скраглівка Бердичівського району.

— Це така безглузда смерть, — плаче 50-річна Наталія Дацкова, мати Максима. Жінка працює у відділі медичної статистики міськлікарні. — Немає вже моєї квіточки, немає мого сонечка. Він мені ще подзвонив, що до 12-ї ночі буде. Просила його приїхати на таксі. Я ніколи не могла заснути, доки син не прийде. Його останні слова були: "Мам, не переживай".

У Бердичівському "Грифоні" працюють дев"ять осіб. Усі, окрім Дацкова й Орла, одружені.

— Максим називав Сашу братом, — зривається жінка. — Той був хорошим хлопцем.

У будинку Дацкових багато старих, ще радянських, іграшок. Наталія Адамівна дістає із серванта фотоальбоми. Дев"ять років Максим навчався у школі N7, потім закінчив аграрний ліцей, був у армії.

Максим називав Сашка братом

— Як служив в Ірпені, то лежав у госпіталі. Там його переконали йти в міліцію, — згадує жінка. — Із першого дня мені його вибір не сподобався, а син цією міліцією марив. Вступив до училища, пішов у "Грифон". Дивився фільм "Улицы разбитых фонарей" і казав: "Мам, я знаю, нас ніхто не любить".

Наталія Адамівна каже, що її син завжди був на боці ображених.

— Максим займався спортом, не курив, — веде далі жінка. — У своїй кімнаті облаштував міні-тренажерний зал, навіть у холод бігав із собакою аж до об"їзної. Підтягувався в садку на ломі. А як він обожнював форму і берет!

Максим любив грибні страви. Не пропускав жодного матчу київського "Динамо". Кілька разів перечитував книжку Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита". Вона й досі лежить на столі.

До Дацкових заходить 55-річна сусідка Тамара Бубович.

— Золота дитина була. Мама душі в ньому не чаяла. Не палила газу, сиділа в холодній хаті, щоб вирватися і щось передати йому в армію, — розказує жінка. — Він — єдиний синочок. Чоловік Наташі помер п"ять років тому.

Хрещена мати Максима 48-річна Тетяна Потапчук зазначає, що він гарно говорив українською:

— Вважав, що має бути тільки одна державна мова. Навчив робітників суду вітатися і прощатися із ним лише по-українськи. Запрошував на весілля.

Максим зустрічався з 23-річною Русланою, яка працює у місцевому РАЦСі. Невдовзі планували побратися.

Олександр Орел — племінник головного судді міжрайонного суду. Родом із села Скраглівка, мешкав із сестрою-близнючкою у Бердичеві. Старша сестра Наталія жила окремо.

×