33-річна чернігівка Любов Шило — найвища жінка України. Її зріст — 2 м 13 см. 17 листопада вона прийшла до інфекційного відділення обласної дитячої лікарні. Погрожуючи пістолетом-запальничкою, забрала 11-місячну доньку.
У дитинстві Любов займалася баскетболом. Навчалася у Ленінградській вищій спортивній школі, тренувалася в Душанбе, Києві. Облишила спорт, однак її досі кличуть Любою-баскетболісткою.
Перший чоловік Любові — друг дитинства Тимофій. Він нижче її плечей. У 21 рік від нього жінка народила сина Данила, однак одружуватися чоловік не захотів. Любов комплексувала, не працювала, почала зазирати в чарку. Із Тимофієм то сходилася, то розходилася. Торік 4 грудня народила доньку Анастасію. Батько дитини не визнав.
22 жовтня 2008 року Деснянський райсуд Чернігова позбавив Любов батьківських прав. Доньку забрали до обласної дитячої лікарні.
— Дівчинку привезли, щоб обстежити й відправити до дитячого будинку, — розповідає завідувач інфекційного відділення Микола Картель. — Як Настю привезли, до нас почала ходити її біологічна мати. Щоразу напідпитку.
По обіді 17 листопада Любов Шило знову завітала до відділення. Дістала пістолет і приставила до грудей санітарки. Наказала відвести її до дитини.
— Під дулом пістолета її пропустили, — веде далі лікар. — Вагітна медсестра перепинила шлях. Тоді відвідувачка направила пістолет і на неї. Тримала у страху всіх медпрацівників. Викликали міліцію, але Люба встигла забрати дівчинку. Назад її повернули за кілька годин.
— Я наче з глузду з"їхала, — згадує пригоду Любов Шило. — Настя — пізня дитина, сенс мого життя. Я її груддю годувала, всі мої речі пахнуть нею. Заплющу очі й бачу доньку. Ми з мамою добре за нею доглядали. Годували домашнім сиром — у нас дві кози. Єдине — не підпускала лікарів. Боялася щеплень. Надивилася по телевізору, скільки дітей помирає і хворіє після вакцинації.
Улітку жінці перестали платити соціальну допомогу за дитину.
— Коли Настю відібрали, я не витримала, — веде далі. — Вирішила повернути. Я ж матір, мені 33 роки. Уже не зможу народити дитину. От і пішла в лікарню. Прихопила пістолет-запальничку. Купила його два роки тому за 60 гривень. На вигляд як справжній. Зайшла, обклала всіх матюками, поставила обличчям до стіни. Забрала доньку й повезла додому. Кілька годин з Настею я була найщасливішою на землі. Потім наїхала міліція, скрутили, наділи наручники, поклали у грязь. Доньку забрали. Пістолет відібрали, мене відпустили.
— Любу вже вдруге позбавили материнства, — розказує 72-річна Анна Данилівна, матір Любові Шило. — Спочатку відібрали сина Данила. Його опікуном була тітка. Люба ходила до сестри, скандалила. Та відмовилася. Відправили Даню в інтернат. Люба все продала: батареї, котел. Хвора на алкоголізм. Її покласти б у таку лікарню, де її дійсно вилікували б і повернули до дітей. Після інтернату вони ж повернуться до неї. Нехай прийдуть до непитущої матері. Якщо я буду в цьому впевнена, то помру спокійно.
Сусіди махають рукою на Любов Шило.
Окрім баскетболу, нічого не вміла. Учитися й робити не хотіла
— Знаю її з дитинства, — каже чоловік, який назвався Миколою. — Худюща, висока. У батька вдалася. Він двометровий. Недавно стрічав його на базарі — нормальний мужик, в горілку не вкидається. Та й Люба путьова була, задатки до баскетболу мала. Вчилася у спортшколі, але за два роки вернулася. Згодом знайомий розказав, що у Любиних одногрупниць гроші пропадали. Тренер вирішив підстерегти. Посадив одну дівчину в роздягальні. Та вислідила Любу. Вона мусила піти з команди. Окрім баскетболу, нічого не вміла. Учитися й робити не хотіла. Спала, курила, гуляла. Народила хлопчика, наче остепенилась. А далі злигалася з хлопцями малими й худими. Народила доньку, але пити не перестала. Покине дитя й тиняється. Я на все те дивився, подзвонив начмедові, щоб дитя забрали.
Лікарі зауважують, щоб побороти тягу до спиртного, треба бажання хворого. Без нього жодні ліки й методики не допоможуть.
2 
35413
Коментарі
6