"Я тричі ходила в міськраду, жалілася, що кладовище майже в мене в городі, — бідкається "ГПУ" 60-річна пенсіонерка з райцентру Хорол на Полтавщині Надія Лисенко. — Вони обіщали приїхать і розібратися, але й досі нікого не було. Я вже й не жду".

Надія разом із 62-річним чоловіком Анатолієм живе у пров. Колгоспний у Хоролі. До пенсії працювала продавцем у магазині, чоловік — ремонтником доріг. 32-річна дочка Світлана працює в кафе "У сестер", що в селі Лобкова Балка на трасі Київ — Харків. Мешкає в окремій квартирі в Хоролі.

Садиба Лисенків займає 52 сотки, із них 40 — город. У кінці городу — міське кладовище. Від цвинтаря садять помідори, кукурудзу. А їхні гарбузи плетуться й достигають взагалі на могилах.

— Тут зовсім рядом, — Надія Олександрівна показує свіжі могили. — Два місяці тому ховали покійника. Яму викопали за півметра від городу.

На межі потроху всихає стара груша, на ній — кілька гнилих плодів.

— Ми вже не їмо груш, хоча вони завжди були дуже солодкі й смачні, — пояснює жінка. — Дерево тягне вологу з цвинтаря.

45 років тому дід Надії Лисенко Михайло Устименко разом із сусідами обкопали цвинтар ровом й обсадили його територію липами. Із часом, аби звільнити площу для поховання, дерева спиляли. Лисенки 10 років тому віддали 5 соток своєї садиби під кладовище. Стільки ж їм виділили за будинком з іншого боку.

— Як хтось умре, то знову хоронитимуть далі, — каже жінка. — Із колодязя скоро й води не можна буде напитися, бо кладовище підсувається до будинку. Ми оце недавно з онукою Вітою переміряли відстань від колодязя до найближчої могили. Вийшло 48 метрів.

Надія Олександрівна проводить по кладовищу. Бачимо чоловіка, який спилює молоді дерева на старих могилах. Пояснює, що готує для себе престижне місце. Жінка запевняє, що цвинтар можна розширювати й в інший бік.

— Там кілька городів, люди повмирали, — показує територію. — Сюди можна було б продовжувати ховати. Це покинута земельна ділянка. Вона належить моєму хрещеникові Юрію Калініченку. Він отримав її у спадок від баби. Але земля йому не потрібна. Він живе на Півночі в Росії, має там бізнес. А моя ділянка приватізірована. Не хочу, щоб покійників ховали в мене під вікнами.

Дерево тягне вологу з цвинтаря

Жінка показує ще місця, що заросли густими кущами й деревами. На цій території також можна було б ховати людей, але ніхто не хоче розчищати її.

У міській раді знають про кладовище.

— Воно проблемне, — каже секретар Хорольського міськвиконкому Наталія Іванютенко, 48 років. — У тому районі живуть 250 людей, переважно пенсіонери. Біля нього дійсно є покинуті двори, території яких можна було б пристосувати під поховання.

Секретар говорить, що позаторік міськрада виділила 5 тис. грн на упорядкування й розширення кладовища. Але 49-річний житель пров. Бригадного Василь Зелевський почав збирати підписи сусідів із вимогою закрити цвинтар для поховання. Закінчилося все тим, що кошти перекинули на інші потреби міста.

— Проблему треба вирішувати за круглим столом за участю жителів, представників влади та санепідемстанції. Поки люди не зберуться разом, ніякого рішення не буде, — впевнена секретар.

У місцевій санепідемстанції зазначають, що за нормами місце поховання має перебувати від будинку не менш ніж за 300 м. Остання могила від будинку Лисенків за 50 м.

×