Швидкісна електричка Чернігів—Київ збила на залізничному переїзді неподалік села Анисів Чернігівського району "жигулі" шостої моделі. У машині їхали водій і чотири пасажирки.
Зранку 6 травня вони поспішали із Чернігова на кладовище у село Хибалівка Куликівського району. Усі загинули.
За документами слідчі встановили чотирьох: 39-річний Сергій Гиря, дружина Ніна, 38 років, теща 73-річна Олександра Подерьогіна та хрещена мати Людмила Костенюк, 59 років. Згодом розпізнали й 13-річну Альону Гирю, доньку Сергія та Ніни.
О дев"ятій ранку біля переїзду стоїть десяток автомобілів, міліціонери. У кюветі лежить знівечена машина. Обабіч — тіла чоловіка і жінки. Навкруги розкидані штучні квіти, сумки з речами.
— Це Ніна, точно, — каже Олег Бухно. Чоловік один із перших побачив збиту машину і допомагає розпізнати тіла. — А то Серьожа. Вони обоє мої однокласники.
Про аварію повідомив 33-річний Роман Батюк, директор транспортно-логістичної служби евакуації Чернігова.
— За кілька хвилин після зіткнення мені зателефонував знайомий, — каже чоловік. — Він був очевидцем, бо їхав за тими "жигулями". Настільки розгубився, що сам у міліцію не подзвонив.
Рух поїздів затримали на півгодини. Викликали рятувальників зі спеціальним автомобілем. Тіло Сергія Гирі дістали, коли розрізали машину.
— Водій виїхав на переїзд, — каже старший слідчий Василь Картак.— Чого — поки що невідомо. Видимість була добра та й водійський досвід мав великий. Машина кілька разів перекинулася. Тіла повилітали на узбіччя. У салоні затисло тільки шофера.
Бригада поїзда помітила машину за 80 м до переїзду, однак загальмувати не встигли. У швидкісної електрички відбило кільцевий кран гальмівної магістралі й трохи пом"яло кабіну. Транспортний засіб належить депо райцентру Фастів Київської області.
Сергій і Ніна зустрічалися ще зі школи. Жили у Чернігові. Сергій працював водієм на маршрутці N103. Ніна — медсестра лабораторії міської лікарні N1. Син 18-річний Сергій — першокурсник Чернігівського педуніверситету, Альона навчалася в сьомому класі школи N3.
Удома в Гир зібралися найближчі родичі. Сергій, коли почув про трагедію, без упину дубасив меблі так, що розрізав ліву руку.
— Не міг, не міг батько виїхати на світлофор на переїзд! — кричить хлопець. — Він більше двадцяти років за кермом. Більше ніж 80 кілометрів на годину ніколи не їздив. В Афганістані служив, на КрАЗі їздив.
Поруч сидить рідний брат Ніни, 35-річний Олексій.
— Боже, за що ти забрав у мене матір, сестру та племінницю? — ридає чоловік. — Альонка була як сонце. Ось грамота за шостий клас висить. Батьки почепили, бо було чим пишатися.
— Ніна і Сергій так кохали одне одного, що книжку можна написати, — зітхає 54-річна Ольга Клюй, двоюрідна сестра Ніни Гирі. — Вона його з армії чекала. Навіть тоді, коли місяцями не було листів. Потім виявилося, що Сергія контузило в Афгані, у госпіталь потрапив. Як повернувся, з ціпком ходив. Женитися одразу захотів. Ліки пив, щоб у день весілля втамувати біль у ногах.
Зранку 6 травня уся родина виїхала на поминальний день. У Сергія був вихідний, Ніна відпросилася з роботи. На поминки мали узяти й батька Ніни Дмитра. Але чоловік відмовився. Замість нього п"ятою в машину сіла Альона.
2 
35413
Коментарі
1