У місті Родинське на Донеччинi з 1 квітня закриють психіатричне відділення лікарні. Воно обслуговує жителів трьох міст — Димитрова, Красноармiйська та Родинського. Ліквідувати стаціонар на 40 ліжок вирішив міський голова Красноармійська Андрiй Ляшенко. Посилається на розпорядження донецького губернатора "щодо оптимізації бюджетних установ та видатків місцевих бюджетів на їх утримання".
Дві медсестри зустрічають кореспондента "ГПУ" на трасі. До Родинського не ходять прямі автобуси. По коліно в мокрому снігу тупаємо до відділення 30 хв.
Психлікарня розташована на околиці міста. Обслуговує близько 150 тис. жителiв мiст та сіл.
— Обещают, что наши больные будут получать экстренную помощь в Донецке и Славянске. Но это чушь. Кто повезет непредсказуемых и агрессивных людей в другой город? "Скорая" не всегда готова доставить в ближайший дурдом. То машин нет, то бензина, то милиционеры заняты. Бывает, пациент успевает разнести машину в хлам по дороге в Родинское — куда там транспортировать в Донецк. После закрытия больницы участятся пожары и убийства. А мы останемся без работы.
Із Родинського до Слов'янська 110 км, до Донецька — 85 км.
Називати свої прізвища медсестри бояться. Кажуть, після скорочення не знайдуть роботу навіть за межами міста. У психлікарні працюють тільки жінки. Трьом із 33-х працівниць запропонували інше місце роботи, оскільки вони інваліди або матері-одиначки.
— Умови в нас — не дай Боже. Інколи вшістьох в'яжемо буйних. А міліція дивиться збоку, вони допомагати не зобов'язані. Одна дівчина відкусила вухо омонівцю, інший хворий відірвав батарею в лікарні. А якось на медсестру напав пацiєнт і так побив, що у неї око витекло. У 39 років жінка з трьома дітьми стала інвалідом.
Із фасаду двоповерхової лікарні вже зняли табличку. Бiля сходів стоять 30 жінок — персонал та родичі хворих. Одна з них, у поношеному пальті, ридає:
— В 12 лет доченьку пытались изнасиловать. После этого она сошла с ума, — 52-рiчна Тетяна Станіславiвна працює сторожем, живе в Димитрові з 29-рiчною дочкою, яка другий місяць лікується. — Була розумниця, вчилася на відмінно. Приходжу з роботи, а вона всю себе розмалювала помадою. Підняла телевізор і розбила. Відірвала спинку від дивана. У моменти загострень у неї з'являється cтрашенна сила. Напади почастішали — бувають через місяць. Щоб відвезти до Слов'янська, потрібно 400 гривень. Де я їх візьму? У мене зарплата 900. Недавно я потрапила в лікарню, то дочка боса ходила по морозу, шукала мене. Якщо лікарню закриють, нам із дочкою залишиться взятися за руки і стрибнути з даху.
— Учора була в нашого мера Ляшенка. Казала йому: "Уявіть, що йде ваша дитина, а назустріч вискакує мій Вадiк, який важить 120 кілограмів, — долучається до розмови Галина Михайлівна, 59 рокiв, із Красноармiйська. — Мер говорить: "У цілях економії ми й пологовий будинок в Димитрові закриємо". Коли у сина погіршення, його прив'язують до ліжка, а він із цим ліжком встає і йде. Без лікарні з ним не впоратися.
Син Галини Михайлівни має психічні проблеми після травми голови.
— Мені доводилося стояти за шафою 12 годин, — згадує. — "Швидка" відмовлялася їхати вночі, а Вадiк ходив по квартирі, клацаючи ножицями, і запитував: "Де мати?"
— Ми відділення закритого типу, — каже завідувач відділення Світлана Мороз, 55 рокiв. — Але добре, я вас пущу.
У синьому коридорі стоїть 48-рiчний Віктор із Родинського. Він сам приходить у лікарню щоразу, коли відчуває погіршення.
— Мне голоса приказывают убить кого-нибудь или себя. Ругаются, что я их не слушаюсь, унижают, обзывают, — каже.
Одна з лікарняних палат заґратована.
— Там живе наш Мауглi Cерьожа, — медсестра гукає худого чорнявого хлопця. — Він умів говорити одне слово "самогон". Мати й баба пиячили, тримали його на мотузцi в підвалі. Мати вбила бабу і сама померла. Квартиранти відсудили у Серьожi будинок. Він пересувався навприсядки, був увесь заросший. Ми йому тут паспорт зробили, привчили до туалету, навчили говорити.
Серьожа простягає руку через ґрати: "Дай пряник".
Інший пацієнт 35-рiчний Віктор потрапив у лікарню разом із батьком. Обоє бродяжили. Не мають ні пенсії, ні житла.
— Нас із батьком викинув із хати директор жеку, — розповідає. — Речі на трактор покидав і відвіз у сарай, а нас звідти вигнали, — раптом починає хвилюватися, плакати й махати руками. — Я в квітні звідси не піду, в яр не хочу. Так начальникам і передайте!
— А мені вже все одно, — тихо плаче 52-рiчна Тетяна. Обхоплює руками коліна й низько опускає голову. Вона в лікарні близько двох років. Уся голова у шрамах. Кажуть, її сильно бив чоловік. Тетяна одна з чотирьох пацієнтів, яким нікуди виписуватися.
Загинули п'ятеро колишніх пацієнтів
У Донецькій області з 2008 року закрили три психлікарні.
— Після закриття стаціонару в місті Костянтинiвка загинули п'ятеро пацієнтів, — розповідає колишній завідувач психіатричного відділення Олександр Меланченко. — 35-річний чоловік викинувся з вікна. 50-річна шизофренік повісилася. Літня жінка жила у дворі лікарні, їла зі смітника, там і померла. Їм пропонували їхати до Краматорська. Але як поїхати, коли в тебе починається напад? Це не реформування, а знищення медицини.
У Донецькій психлікарні №1 кількість ліжок скоротили з 550 до 300.
— Їздити у відділення денного стаціонару пацієнтам незручно, невигідно і не всі вони можуть це робити, — говорить заввідділення Ольга Князєва, — Ми були перевели на денний стаціонар хворого Олексія. Через два місяці він убив сусіда.
4 
35413
Коментарі
20