Другий місяць 30-річна Любов Шилова з 5-річною донькою Оленою живе на житомирському залізничному вокзалі. Жінку вигнав із квартири брат Володимир.
— Почалося все 17 грудня, — згадує жінка. — Вранці я пішла в туалет вилляти дитячий горщик. А Володя вривається у нашу кімнату. "Забирайся звідси, — верещить, — бо пошкодуєш!" Схопив за коси, став об стіни бити.
Після того жінку забрали до травматології міської лікарні N1. Діагностували травми голови. З 18 по 29 грудня Шилова була під наглядом медиків. Її донька жила у знайомих і лікувалася від астми.
— Новий рік святкували у лікарні, — зітхає жінка. — Потім кілька днів перебивалися по знайомих. Якраз перед Різдвом опинилися на вулиці, бо додому йти було страшно. 8 січня прийшли на вокзал. Тепер як бомжі. Миюся та перу в кого прийдеться. У туалет на вокзалі ходимо на вулицю. Вхід — 80 копійок. Їмо сухий пайок — те, що купили в магазині. Добре, що Оленин батько переказує трохи грошей, а то вмерли б із голоду. На ніч я розкладаю пакети, і так спимо. Вже позичила у знайомих близько тисячі гривень. Геть не знаю, коли віддам.
Шилова з багатодітної родини. Її батьків позбавили батьківських прав. Любов, її сестри Оксана, Тетяна і брат Володимир зростали в інтернаті.
— Я закінчила технікум, робила поваром, торгувала побутовою технікою в Києві, морозивом на Херсонщині, — розповідає жінка. — З чоловіком разом не живемо.
До Житомира Любов повернулася наприкінці 2002-го. Прийшла у батьківську трикімнатну квартиру по вул. Черняховського, 1. Там живуть батько Василь Дмитрович, сестра Тетяна з чоловіком і донькою, брат.
— А тут ще й я, — веде далі Шилова. — Зайняла цілу кімнату. Через то у мене й почалися проблеми. Коли народилася Олена, рідні стали мене виживати. Одного разу знайомий сестри Тані хотів мене порізати, але я вихопила ніж. Називали мою донечку байстрям, не пускали в туалет і ванну. Якось Вовка розпилив у нашій кімнаті сльозоточивий газ. Оленка ледь не знепритомніла, бо вона ж астматик.
Жінка просила у Житомирської міської ради тимчасового житла. На витівки брата скаржилася до міліції.
— Життя ставало все нестерпнішим, — згадує. — Але в міськвиконкомі мені відмовили. Мовляв, я маю житомирську прописку.
Міліціонери не порушили проти Володимира Шилова кримінальної справи. Однак Любов вимагає притягти його до відповідальності. Звинувачує у завданні тілесних ушкоджень, погрозі вбивства та самоправстві. Поскаржилася до суду. Хоче стягнути з брата 10 тис. грн.
Володимир заперечує, що бився із сестрою.
— Я її і пальцем не чіпав. Це вона провокувала бійки й одразу ж викликала міліцію, щоб звинуватити мене. Це я маю проблеми з житлом, бо у тій квартирі я гість, — Шилов показує паспорт. У документі зазначено, що він виписався з помешкання 2000 року. — А Люба перешкоджає, аби я отримав тут прописку. Я б і виселився, взяв би квартиру в кредит. Але без прописки нічого не можу, навіть на роботу влаштуватися.
Називали мою донечку байстрям, не пускали в туалет і ванну
Володимир називає сестру психічно неврівноваженою.
— Наша мама колись була у психіатричній лікарні. Можливо, гени Любі передалися, — припускає він. — Сприймаю сестру як пацієнтку, бо сам за освітою практик-психолог.
Володимир Шилов звертався до судових інстанцій і президента, просив виділити якесь помешкання. Відповіді не отримав.
1 
1
Коментарі