У ніч на 9 вересня в 29-річної вагітної Ірини Скапи з села Миловидівка Кременчуцького району на Полтавщині заболів живіт. Жінка перелізла через співмешканця Сергія Погорільця, який спав поруч, вийшла з хати й попрямувала до туалету. Надворі дощило.

Біля купи гною відчула, що відходять води. Лягла на землю. Почалися пологи. За кілька хвилин Ірина народила хлопчика вагою 3,6 кг. Той одразу закричав. Жінка взяла у хліві лопату, викопала у гнійниці яму. Лицем донизу поклала в неї сина і закопала. Сама пішла спати.

Ірина жила в цегляному будинку разом із 25-річним розлученим братом Василем, його 6-річним сином Васею, матір"ю Наталею, вітчимом Олександром і бабусею Пелагеєю Топтун, 85 років. Раніше в цій хаті мешкала бабуся з донькою і зятем. Онуки мали свої родини, й жили в селі Кирияківка Глобинського району. Та їхні сім"ї розпалися, й узимку цього року Ірина з Василем приїхали до Миловидівки.

Ірина доглядала свиней на місцевому агропідприємстві.

— Нема нікого вдома, поїхали в тюрму до Іри, — зустрічає на лавці біля хати Пелагея Топтун. Поруч із нею на брудному рядні бавиться хлопчик. — Це Вася, Ірин племінник. Йому шість років.

На подвір"ї дві хати. Одна цегляна, друга — глиняна під солом"яним дахом. У старій складають городній реманент.

Пелагея Афанасівна розповідає про свою онуку. Ірина має чоловіка Івана. Вони офіційно не розлучені, але разом не живуть. Донька-чотирикласниця Світлана та 6-річний син Сергій із батьком — у Кирияківці.

— Іра плаче. Шкода її, — зітхає бабуся. — Вона добра. Мене догляне, завжди щось зварить. У неї чоловік путящий, працьовитий. Але чогось не зжилися.

У Миловидівці Скапа почала зустрічатися з Сергієм Погорільцем. Він живе за чотири хати. Чоловік часто ночував в Ірини. Від нього вона завагітніла.

Сергій часто ночував у Ірини. Від нього вона завагітніла

Прошу показати, де жінка закопала сина. Пелагея Афанасівна знизує плечима.

— Вона його на гній поклала, — дзвінко викрикує Василько. — Я можу показати.

Малий у великих капцях біжить за хату. Біля свинарника купа гною. Поруч — туалет.

— Отут, — показує рукою на невеличку ямку в гноївці. — Я бачив, як діставали мертву дитину. І свиня в нас теж здохла, — показує мертвого великого кабана у свинарнику.

Сергій Погорілець виходить зі своєї хати голий по пояс, у штанах і капцях на босу ногу.

— Не хочу вспоминати, — відмахується він. — Ірина нормальна. Жизнь тільки у неї дурацька.

Чоловік із нею не живе, дітей не віддає. Вона хотіла розлучатися. Ми думали разом жити. Тільки ж нема де — в мене хата падає.

Сергій раніше був одружений. Чотири роки тому розлучився, двоє дорослих синів залишилися з дружиною.

— Вона приховувала, що вагітна, — чухає голову чоловік. — Коли стало видно, сказала — дитини не буде. Я просив: як не хочеш, то остав у роддомі. А вона таке вчворила.

Я просив: як не хочеш, то остав у роддомі

Сергій наступного дня бачив, що живіт у Ірини поменшав. Але уваги не звернув. Лікарі казали, що пологи будуть 18 вересня.

— Може, вона укола якого собі зробила, — припускає чоловік. — Як міліція сказала, що хлопчик був живим, у мене волосся дибом стало. Руки досі трусяться. Я б сам ту дитину виховав. Запитав: нащо так зробила? А вона провину всю на себе взяла.

У Гориславській сільській раді, до якої належить Миловидівка, Ірина не прописана.

— Звичайна сільська сім"я, — розповідає секретар сільради Ольга Микитенко, 46 років. — Часом випивали, але не дебоширили, міліцію до них не викликали. Працювали в місцевого господаря Олександра Самойленка.

За всю вагітність Скапу двічі обстежували у фельдшерсько-акушерському пункті Гориславців.

— Вона хотіла аборт у Кременчуці зробити, — згадує завідувачка ФАПу Тетяна Коврига, 39 років. — Але було вже 30 тижнів, тому лікарі відмовили. Коли ставили на облік, Ірина сказала, що не хоче дитини. Я впрошувала. Кажу, вісім тисяч на дитину дадуть.

На 36-му тижні вагітності Скапу возили на УЗО плоду. Жінка написала розписку, що залишить дитину в лікарні.

У понеділок, 10 вересня, їй треба було їхати до пологового відділення райлікарні Кременчука. Тетяна Коврига прийшла нагадати, які речі з собою брати. Двері їй не відчинили. Через два дні приїхала з сільським головою Юрієм Погорільцем.

— Ірина вийшла. Сказала, що дитину народила мертвою та закопала під яблунею. Ми з головою побоялися розпитувати, щоб її не злякати, — згадує Коврига.

По обіді в Миловидівку приїхала міліція. Ірина показала місце, де закопала дитину. Хлопчик лежав обличчям донизу. Експерти встановили, що він задихнувся. У легенях був перегній.

Нині Ірина Скапа чекає суду. За вбивство дитини їй загрожує до п"яти років позбавлення волі. Психологічна експертиза встановить, чи можна жінку судити.

×