Інна Васюта хоче позбавити матір батьківських прав

15-річна Інна Васюта розповідає, що 9 років разом із молодшими братом та сестрою жебракували для молдавської родини. Мати продала їх за $50.

Три роки тому Інна втекла від своїх поневолювачів. Однак повертатися до матері не захотіла і за власним бажанням пішла в Немирівську школу-інтернат. Зараз дівчинка рахує дні від останнього візиту матері. Коли спливе півроку, Інна проситиме позбавити її батьківських прав. Але не тільки на неї, але й на двох молодших сестер та брата.

Інна Васюта разом із 13-річним братом Васею та 8-річною сестрою Крістіною зараз відпочивають у дитячому таборі села Вовчок Немирівського району Вінницької області. Невисока коренаста чорнява дівчина неохоче розповідає про своє минуле.

— З ранку до ночі я сиділа в інвалідній колясці, а біля мене була жінка, яка нібито за мною доглядала, — згадує Інна. — Говорити з людьми не можна було, вся вигадана історія, яка мала розчулити людей, була написана на плакаті. Тільки один рух ногою — і вдома мене били і сварили.

Говорить, що мати кілька разів навідувала її у тих людей. Але з собою не забирала, хоч Інна слізно просила її. Одного разу в Білорусі правоохоронці затримали Інну з молдаванкою. У те, що вона її донька, не повірили. Викликали справжню матір.

— Вона щось розказала міліції і забрала мене в Україну. Мені тоді було 8 років. Ми ніколи не жили разом, тому звикнути було непросто. Відправила мене в перший клас, де я вперше дізналася, яке моє прізвище. Але через три роки знов віддала мене разом з Васею і Крістіною тим людям.

Коли Інна почала розуміти молдавську мову, із балачок дорослих зрозуміла, що кожного місяця вони висилають матері по $50 за кожну дитину.

Один рух ногою — і вдома мене били

— А якось побачила бумагу, де мати написала, що віддає мене і Крістіну цій сім"ї назавжди, а Васю тільки до 2007 року. Коли залишилась чергувати по квартирі, дочекалася, доки старші поснуть, і втекла. Оказалось, що ми тоді у Вологді були. А я й не знала, де мене возили. У Москві раз мо" п"ятнадцять була!

Дівчинка задумується на хвилину.

— Це вже кінець червня, а вона останній раз у січні в нас була, — підраховує про себе місяці. — Як вона в липні до нас не прийде, то будуть підстави позбавити її батьківства.

Заступник начальника управління у справах неповнолітніх Вінницької облдержадміністрації Таліна Руденко каже:

— Довести, чи відбувся факт продажу дітей, ніхто не може, так само як і довести, що дівчинку змушували жебракувати. Мати Інни раз на три-чотири місяці відвідує дітей в інтернаті, забирає їх на канікули додому. Поки що підстав для позбавлення її батьківських прав немає. Тим більше, що питання піднімає тільки одна дитина — Інна. А ми прагнемо, аби кожна дитина жила в сім"ї, навіть якщо там виникають конфлікти.

Сама Махіма Васюта, 45 років, від дітей відмовлятися не збирається. Каже, що віддала їх до інтернату через важкий матеріальний стан. Зустрічаємось із нею в її новому помешканні в Брацлаві Немирівського району. Сюди вона переїхала із села Скрицьке, коли її хата там зовсім розвалилась. Сусіди кажуть, що Махіма добра господиня і як може доглядає за 25-річним психічно хворим сином Артуром та 3-річною Світланою.

Народилася Махіма Кірімова у Ташкенті. Виросла без батьків у дитячому притулку. Одружилася, народила сина Артура.

— Але всі вони п"яниці, — згадує свого першого чоловіка. — Не могла з ним жити. А суседка-украінка якось каже мені, що покидає свого чоловіка і їде на родіну. І мене з собою приглашає. Я не довго думаючи зібралась, узяла сина, і поїхала.

На стіні на веранді висить ікона з трьома святими. Махіма пояснює, що прийняла православ"я, коли приїхала в Україну.

— Я як в Украіну приєхала у 86-м году, така гарна була: кожаний плащ, шляпа красівий женскій і волос длінний, до ног доставав, — хитає головою й аж примружується. — Мене Украіна встретіла добре. Хтіла чемодан почистить і зірвала теї курпиви. А воно мене як вжалило! Думаю: шо то за бур"ян такий, у нас такого не росте. Два дні не могла одійти!

Замуж вона у мене повинна чесна вийти

Одразу поїхала у село Скрицьке Немирівського району, неподалік від Брацлава, де жила подруга. Влаштувалася у колгосп дояркою. Там же познайомилася з Валерієм Васютою. Одружились. Проте після розвалу колгоспів чоловік запив. Махіма народила від нього чотирьох дітей: Інну, Василя, Крістіну та Світлану.

— Тяжко нам було жить. От моя кумова, вона молдаванка сама, і каже мені, шо як тяжко, то віддай дітей мені, а коли лучче стане, забереш. Інні тоді й року не було. Забирала вона їх на літо, а потом привозила. Інна нічо мені не розказувала, а то б я її більше до них не пустила. І ніхто мнє ніякі 50 доларов не платів, неправда то всьо!

Коли правоохоронці повернули дітей через харківський розподільник, Махіма не забрала їх додому, а відправила до інтернату.

— Жити тяжело мнє було. А Інна маладая ще, вона виросте і пойме, я на неї не сердюсь. А як звідти вернеться, то я їй вже мєсто підшукала — продавщицею буде у магазині, робота не тяжка. А замуж вона у мене повинна чесна вийти, це обязатєльно!

Наостанок, проводжаючи подвір"ям, де грається її найменша донька Світлана, Махіма додає:

— Я мать-героїня, у мене п"ятеро дітей, бо у нас так принято. І я тобі так скажу, можеш написати: я своїх дітей не віддам! А як хто надумає їх усиновити, я бензіна і спічок не пожалію! Буде в нього всьо горіти синім пламєнєм!

×