Тернополянин 25-річний Ігор Кіналь загинув у місті Мітровіца в Косово. Старший лейтенант міліції накрив собою гранату, кинуту сербами у поліцейську дільницю.

Ігор отримав численні осколочні поранення. Його прооперували в американському шпиталі. Але 17 березня о десятій вечора чоловік помер. Того дня в Мітровіці біля приміщення суду поранили 21 працівника Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово.

У четвер з Ігорем Кіналем прощалися в Золочеві на Львівщині, де він служив у внутрішніх військах. До районного Будинку культури прийшли колеги та жителі міста. Потім труну перевезли до Тернополя, де миротворця поховали.

Із батьками та сестрою Ігор жив у трикімнатній квартирі в мікрорайоні Дружба.

— Я біду передчувала, — плаче сестра 30-річна Наталя. До неї горнеться 5-річна донька. — Коли вранці прокинулася, побачила на столі розколений навпіл хрест, подарований бабцею. Ігор завжди брав його з собою, як ходив із вертепом на Різдво. А за кілька годин приїхали військові із Золочева і сказали, що брат загинув.

55-річний Богдан Кіналь, батько Ігоря, сперся на одвірок, витирає сльози.

— У нашій родині не було військових. Я — будівельник, а синові чомусь подобалась армія, — каже.

Ігор закінчив середню школу N3 із поглибленим вивченням іноземних мов. Вступив до місцевого педагогічного університету. Потім передумав і подав документи до Харківської академії внутрішніх військ, закінчив магістратуру. 2004-го за розподілом потрапив до навчального центру внутрішніх військ у Золочеві. Був командиром взводу, готував сержантів для підрозділів спеціального призначення. Знав французьку та англійську. До Косова вирушив торік 14 грудня.

— Брат подавав документи в миротворчі війська і раніше, але не пройшов відбір. Хотів підзаробити, купити квартиру, одружитися, — схлипує Наталя.

До вітальні заходить одягнена в чорне 50-річна Любов Дмитрівна, мати Ігоря. Намагається щось сказати, але душать сльози.

— Хоча Ігор молодший від мене на 5,5 року, я ділилася з ним усіма таємницями, навіть мама того не знала, — продовжує Наталя. — Він народився на яблуневого Спаса, 19 серпня. Йому завжди щастило. Перехреститься — і все виходило в нього.

Підтримати рідних прийшла 24-річна Оксана Пиріг, наречена Ігоря. Вона працює менеджером у фотоательє "Коніка".

— З Ігорем ми знайомі 12 років. Два роки тому в січні почали зустрічатися, — каже Оксана. — У неділю я телефонувала цілий день, але він не брав слухавки. А в понеділок друг подзвонив і сказав…— Оксана змовкає, закриває обличчя руками. — Я не хотіла, щоб Ігор їхав у Косово. — Плакала, просила, а він заспокоював: "Усе буде добре, не переживай".

У Золочівській військовій частині N3007 траур.

— За Ігорем сумують усі військові, — говорить заступник командира з виховної роботи підполковник Іван Мельник, 39 років. — Він порядна і відповідальна людина, професіонал. Готував сержантів: показував прийоми рукопашного бою, вчив, як поводитися в сутичках із нападником.

Коли вранці прокинулася, побачила на столі розколений навпіл хрест

Заступник командира роти 27-річний Андрій Дорошенко товаришував з Ігорем. Згадує, що той був набожним, намагався не пропускати недільних відправ у церкві.

Солдати поважали Кіналя за ставлення та добрі поради.

— Вагався, чи вступати у вуз після строкової служби, — розповідає старший сержант Володимир Оренкевич, 21 рік. — Пішов радитися до Кіналя. "Наука ще нікому не завадила, — сказав він. — Але головне не диплом про вищу освіту, а знання". Я поступив до Львівської академії друкарства на економічний факультет.

Брати Боринські отримали поранення

30-річний Любомир та 28-річний Іван Боринські із села Забрідь Великоберезнянського району Закарпаття в косовському місті Мітровіца отримали поранення.
В Україні старший із братів працював у спецпідрозділі "Беркут", молодший — у карному розшуку райвідділу міліції. На Балкани потрапили два місяці тому.
— Хлопці часто телефонували додому, — каже Галина Боринська, дружина Івана. — Розповідали, що охороняють будівлю суду.
Нині жінка в декретній відпустці — виховує сина Івана, 2,5 року. Старший брат її чоловіка поки що неодружений.
— Але Любчик зустрічається з дівчиною, — додає Галина. — Хоче справити гарне весілля.

Сніжана РУСИН

×