Четвертий рік поспіль 70-річний Георгій Саган із райцентру Ємільчине Житомирської області вимагає покарати сусіда. Каже, що 63-річний Віктор Никончук 17 липня 2004-го побив його залізним прутом.

— Наді мною знущаються, — говорить Георгій Несторович. — Я став інвалідом, а Никончук за це не відповідає.

Праве око чоловіка заклеєне білим пластирем, у руках ціпок. До редакції прийшов із сестрою Ольгою Філоненко, 75 років.

До пенсії Георгій Несторович працював будівельником. Із дружиною Надією виховали двох дітей. 49-річний син Костянтин живе на Київщині, 38-річна донька Олена працює прибиральницею в Ємільчинському Будинку народної творчості.

— Улітку 2004 року ветстанція перевіряла корів у Ємільчиному, — розповідає Саган. — У трьох знайшли лейкоз, а в корови Никончука — туберкульоз. 13 липня я гнав череду. Там була й Никончукова. Кажу його жінці Ніні, що так не можна, бо всі занедужають. А вона: "Закрий рота!".

Георгій Несторович запевняє, що після того Никончук погрожував йому косою.

— Я тоді ще заяву в міліцію написав, але вона десь зникла, — згадує чоловік. — 17 липня їхав кіньми сіно косити. Чую, хтось кричить. Зупинився. Тут налітає Никончук і як улупить по голові припоном для корів. Скинув із воза і давай бити ногами.

Георгій Саган знепритомнів. Отямився, коли дружина робила штучне дихання. Про пригоду подружжя повідомило міліцію. Георгія Несторовича доправили до лікарні.

Скинув із воза і давай бити ногами

— 10 днів там пролежав, — Ольга Філоненко показує документ. — Ось діагноз: черепно-мозкова травма, струс мозку та перелом носа зі зміщенням кісток.

Після цього в пенсіонера постійно болить голова, спухає обличчя. Він удруге писав заяву, та справи не порушували. Мовляв, завдані легкі тілесні ушкодження.

11 серпня 2004 року Сагану зробили операцію на носі. Лікування тривало 38 днів. У грудні чоловіка визнали інвалідом другої групи. Голова боліла, праве око постійно наривало. Торік улітку його видалили.

— На лікування витратили більше 20 тисяч гривень. Продали воза, коней, корову, кабана, двічі брали кредит. Я віддала свої п"ять тисяч, які відкладала на чорний день, — розповідає Ольга Несторівна. — А Никончук жодного разу навіть не поцікавився здоров"ям брата.

Георгій Несторович звертався до райпрокуратури, до начальника міліції. У квітні 2005-го кримінальну справу таки порушили, але винуватця не покарали.

— Ми кілька разів подавали до суду, але з мене знущаються, — зітхає чоловік. — То призначали додаткове розслідування, то ще щось. На одному суді Никончук верещав: "Якщо я й сяду, то доберуся до тебе і вб"ю".

Віктор Никончук запевняє, що на нього наговорюють.

— Що вони хочуть? — обурюється він у телефонній розмові. — Уже доведено, що ознак побоїв немає. Кримінальна справа закрита, а їм нічим займатися. Як катаракту видалять — я винен, ще якісь операції — я винен.

Віктор Юхимович раніше працював водієм. На пенсії підробляє кочегаром у школі, де вчителює його 63-річна дружина Ніна. Виховали трьох доньок: 37-річна Тамара — інженер, 35-річна Жанна вчителює, 25-річна Ольга працює лікарем.

×