Минулого четверга 43-річна двірничка столичного жеку N708 Галина Палащенко прийшла ввечері у власну однокімнатну квартиру по вул. Василя Порика, 9Г. Разом із 18-річним сином Максимом і 21-річною донькою Наталією. На міжповерховому майданчику вони побачили купу цегли і штукатурки. Поряд — зламані вхідні двері. Замість них стояли нові — броньовані.
Палащенки кілька годин стукали. Ніхто не відчиняв. Сусіди пояснили, що двері замінили працівники виконавчої служби Подільського райсуду. Галина Іванівна з дітьми переночувала надворі, а зранку наступного дня купила два літри бензину й пішла до мерії.
— Люди, зрозумійте мене правильно, — голосила жінка перед входом. — Я 13 років працюю на смітниках з надією отримати квартиру, щоб було дітям де жити. Мої колеги вже давно мають, начальниця ЖЕКу Ірина Вдовиченко навіть дві. А мені дали одну й ту забирають. Я спалюся.
Охоронці встигли забрали бензин і запальничку. Завели жінку до заступників міського голови. Ті запропонували купити житло за половину вартості або переселитися у соціальну квартиру, яка після смерті власника повернеться державі. Галина Палащенко пішла додому. Обіцяла повернутися наступного тижня.
З Галиною Іванівною зустрічаємось у її будинку на вул. Порика. Двері досі зачинені. Жінка зі сльозами починає розповідати:
— Сама я родом із Житомирщини. З 1994-го розгрібаю в Києві гнидники. Як почала працювати — стала на квартирну чергу, бо сама виховую двох дітей. Доня Наталя в цьому році здобула ступінь спеціаліста у Київському університеті харчових технологій, Максим вивчився на автоелектрика у ліцеї "Авіант".
З моменту переїзду до столиці 11 років жінка жила разом з дітьми, рідним братом та вітчимом в однокімнатці на проспекті Правди. Періодично ходила до голови Подільської районної адміністрації просити житло:
— Усі, хто стояв у черзі після мене, вже отримали, — обурювалася жінка. — А ми тіснимось у квартирці з братом.
Позаторік голова Подільської райдержадміністрації Григорій Романюк привселюдно розпорядився посприяти у виділенні житла Палащенко.
— При всіх наказав видати мені ключ від однокімнатної квартири, — каже Галина Іванівна. — Мені показали її. Ми з дітьми туди вселились, були щасливі.
За кілька днів вона пішла до адміністрації по ордер. Їй відмовили. Григорій Романюк запевнив, що жінка забере його найближчим часом — необхідно ще зібрати деякі документи. Галина Іванівна почала ходити по інстанціях, брала різні довідки. Та ордера не отримала.
— На початку серпня того ж року до мене на роботу прийшов Григорій Романюк із невідомими людьми, — пригадує жінка. — Ті взяли мене під руки й завели до начальника ЖЕКу. Романюка вже не було. Там змушували підписати акт про самовільне заселення. Я відмовилася. Усе ніби затихло. Я ходила по інстанціях з надією на ордер.
Торік у березні Галина Палащенко отримала повістку з райсуду. На неї позивалася компанія "Нафтогаз України".
— Суду вони показали документи на право власності моєї квартири, — каже жінка. — За паперами її купили ще в грудні 2005-го. Я запитувала, як могли продати квартиру без мого відома. Ніхто нічого не пояснив. Суд виніс рішення на користь "Нафтогазу" — виселити мене. Іншого житла не надали.
Жінка подала апеляцію. Натомість працівники "Нафтогазу" просили суд порушити проти Палащенко ще й кримінальну справу. Самі на це слухання не прийшли.
Я все життя думала лише про квартиру, яка залишиться дітям
— Інший суддя сказав мені, що їхні документи липові, — згадує. — Порадив боротися за власне майно. Та зібрати всі документи для касаційного суду мені не вдалося. Очевидно, їх навмисне затримують.
Кілька тижнів тому до квартири Галини Іванівни зайшло 12 осіб. П"ятеро — з виконавчої служби Подільського суду, кілька юристів "Нафтогазу" та монтажники, які вибили двері.
— Почали все опечатувати, знімати на відеокамеру, заставляли підписувати документи, — розповідає. — Кажу їм: "Я подала касацію до Верховного Суду, ви ж не маєте права?!" А у відповідь — "Нас не цікавить. Збирайте речі й вимітайтеся".
Наступного дня жінка поставила власні двері назад. Так їй порадили у райпрокуратурі. Мовляв, без надання аналогічної житлової площі виселити з квартири ніхто не має права. Галина Іванівна з дітьми вселилася й продовжила збирати документи. Та минулого четверга до неї прийшли знову.
Нині Галина Іванівна з дітьми живуть у сусідів і знайомих. Бояться, що опиняться на вулиці. Потрапити у своє житло не можуть. Жінка не має змоги взяти кредит на нову квартиру — у неї двоє дітей. Зарплата мала.
— Якщо квартиру таки заберуть, я просто підпалюся, — каже вона. — Іншого виходу не бачу. Я все життя думала лише про квартиру, яка залишиться дітям.
Зустрітися з головою Подільської райдержадміністрації не вдалося. Секретар каже, що він на лікарняному. Начальник ЖЕКу — у відпустці.
7 
35413
Коментарі