87-річна жителька села Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області Євдокія Микуляк заблукала в горах. Дві ночі й три дні жінка не могла знайти дороги до своєї хати.
Із Євдокією Василівною зустрічаємося на городі. Вона розправляє плечі, витирає руки об вицвілий синій фартух і запрошує до хати. Живе з донькою, онуком і двома правнучками.
— Узяв мене у лісі блуд, — згадує жінка й розгладжує рукою випрасувану скатертину на столі.
4 жовтня Євдокія Василівна варила обід для родини. Побачила, що в супі замало грибів. Вирішила вийти в ліс, що за 200 м від хати. Узула калоші на босу ногу, й не вдягаючи верхнього одягу, пішла.
— Із дитинства цей ліс знаю як свої п"ять пальців, — пояснює жінка. — Мої брати колись були в Українській повстанській армії, то я ходила до них на зустріч темними стежками.
Та цього разу жінка заблукала. У пошуках виходу пройшла майже 50 км. Зайшла до сусіднього Рожнятівського району й повернулася. Вийшла в селі Гута.
До кімнати забігають правнучки 14-річна Мар"яна та Вікторія, 12 років. Умощуються й допомагають прабабусі згадувати.
— Йшла у гору поки було сил, — у Євдокії Василівни починає тремтіти голос. — Знаю, має бути урочище Ким, а його немає. У ожиннику до крові обдерла ноги. Заболіло серце, почало трусити, замакітрилося у голові. Кульок із червоняками (гриби червоні козарі. — "ГПУ") кинула геть. А темніє. Усьо, думаю, прийшла моя смерть.
Першу ніч жінка провела під корчем. Каже, знесилена впала під нього, однак не спала. Боялася, щоб не прийшли дикі звірі. Чула, як ходив олень.
Уночі бачила, як світилися чиїсь очі
— Мене теліпало від холоду і страху. Уночі бачила, як світилися чиїсь очі, — Євдокія Василівна поправляє на голові шовкову хустину. — Кажуть, то могли бути молоді рисі або дикі коти.
Другого дня жінка побачила невисоку постать. Думала, то чоловік.
— Втішилася, гадала, нарешті вийду з лісу, — усміхається. — Почала гукати, а він шуснув у молоді смереки. Розсунула кущі, бачу — а то ведмежа. Кивнуло головою, стало на чотири лапи і втекло. Хтозна, хто кого більше злякався.
Жінка запевняє, що голод не дошкуляв, лише хотілося пити. Потічок надибала другого дня. Голод перебила двома яблуками.
— На добрих людей натрафила у Бабськім (присілок села Ясеновець Рожнятівського району. — "ГПУ"). Виджу, їде мотоцикл. Прошу, аби справив на дорогу. Мотоцикліст подивився на мене обдерту, підвіз під гору, пояснив. Тут мені прояснилося й вийшла на Гуту.
Жінка йде на кухню за кавою. Розмову підхоплює правнучка Вікторія.
— Ми так наплакалися, — каже дівчина. — Бога просили помогти. Він учув наші молитви.
36-річний онук Василь Князевич обійшов із доньками кожен кущик довкола. Потім звернулися до міліції. На поміч приїхали курсанти Прикарпатського юридичного інституту Львівського держуніверситету внутрішніх справ.
Відтоді Євдокія Василівна в ліс не ходить. Каже, страх ще не минув, плечі болять, ноги мерзнуть.
8 
35413
Коментарі