У номері за 17 травня 2008 року наша газета друкувала розслідування про справу хмельничан Івана Нечипорука й Олександра Моцного, яких засудили за вбивство до 15 років. Є вагомі підстави вважати, що їх засуджено без належних доказів. Відомий дисидент і правозахисник Семен Глузман звернувся з цього приводу з відкритим листом до президента України Віктора Ющенка.
Шановний пане президенте!
Колись, у СРСР, мої старі батьки писали листи тодішньому керівнику держави Леоніду Брежнєву з проханням скасувати несправедливе судове рішення в моїй справі. Але там був недемократичний комуністичний режим, котрий жорстоко розправлявся зі своїми опонентами. Сьогодні, через 35 років, у зовсім іншій країні, яка декларує свою демократичність, я пишу листи в різноманітні інстанції у зв"язку з несправедливим, кричуще незаконним засудженням до 15 років двох мешканців міста Хмельницький — Івана Нечипорука й Олександра Моцного.
Чудово усвідомлюю, що президент країни не повинен скасовувати рішення судів чи якось коригувати їх. Але Ви, пане президенте, як найвищий державний чиновник, несете особисту відповідальність за стан правосуддя. Тому доля несправедливо засуджених громадян Моцного й Нечипорука й на Вашій, Вікторе Андрійовичу, совісті. Крім того, хочеться сподіватися, що цього листа прочитають відповідальні особи та вживуть заходів для виправлення ситуації.
Єдиним доказом у цій справі стали зізнання обвинувачених у вбивстві, які вони дали під час затримання, що відбувалося з кричущими порушеннями закону. Крім того, існують докази, що зізнання громадяни Нечипорук і Моцний давали не добровільно, а під психічним і фізичним тиском. Експертиза виявила на їхніх тілах сліди катувань електричним струмом.
Один суд у цій справі виніс виправдальний вирок, вказавши на грубі порушення з боку слідства, а другий — відправив справу на дослідування, поставивши завдання слідству дати відповіді на 26 (!!!) непрояснених запитань. Один із керівників Верховного суду України раптом почав наполягати чомусь перенести розгляд справи до Тернопільського обласного апеляційного суду. Пізніше стало зрозуміло, чому. Судовий розгляд у Тернополі під головуванням судді Ольги Демченко відбувався з відвертими порушеннями та нехтуванням закону. Головуюча не задовольняла клопотання захисту, затикала рота свідкам і відверто працювала на те, аби відмити несумлінне слідство.
Мова йде не про помилку міліції, прокуратури та суду, яка, звісно, може статися у роботі. Мова про свідомі дії цих інстанцій, спрямовані не на пошук справжніх злочинців, а на засудження невинних людей. Правозахисний досвід свідчить про те, що подібний випадок не поодинокий. У нашій країні, на жаль, склалася система, котра тупо та бездушно відправляє за ґрати людей без належних доказів. Корупція в правоохоронній і судовій системі зашкалює.
Здавалося б, найвища судова інстанція — Верховний суд — має відновити справедливість. Але суддя Микола Мороз із колегами під час розгляду справи у Верховному суді просто проігнорував порушення з боку нижчої судової інстанції, що тягнуть за собою однозначне скасування вироку. Хоча на них вказували захисники засуджених. У рішенні Верховного суду немає відповіді на аргументи адвокатів.
До Європейського суду з прав людини направлена заява щодо вчинених працівниками міліції катувань. Не маю сумніву, що вкотре Україна зазнає ганьби… Чи не краще не допускати подібного, не ламати життя невинних людей? Чи не краще провести судову реформу й реформу всієї правоохоронної системи, про яку перед виборами казали всі політичні сили?
5 
35413
Коментарі
3