Жителі села Торговиця Млинівського району Рівненщини лягають спати з увімкненим світлом. Думають, що в їхньому селі живе маніяк.
18 листопада у сусідньому хуторі Завалля знайшли убитою родину Остапюків. 67-річна Віра Гнатівна лежала на ліжку з мішком пшениці на грудях, Петро Васильович, 75 років, — з розбитою головою за 150 м у лісі. Його лице об"їли лисиці. Із хати пенсіонерів нічого не зникло. На столі лежала тисяча гривень, під матрацом — 20,5 тис. На стіні висів мобільний телефон.
— Убивство жорстоке й загадкове, — хитає головою 47-річний сільський голова Петро Данильчук. — Кілька років тому подібне було у сусідньому селі Хорупань. Чоловік забив дружину, пасинка і доньку. Тоді люди боялися виходити на вулицю.
За радянських часів Завалля було великим селом. Нині, щоб його дістатися, треба 7 км іти пішки. У хуторі — три хати. Дві належать Остапюкам, у третій живе колишній лікар-стоматолог 57-річний Володимир із матір"ю.
Першою занепокоїлася Галина, 49 років, донька Остапюків. Вона живе у Луцьку. Дзвонила батькам на мобільний, але слухавку ніхто не брав. Тоді жінка зателефонувала братові Миколі. Він теж живе в обласному центрі.
— Мобільний висів на стіні у кімнаті, — розповідає Микола Остапюк, 47 років. — Спочатку думав, мама його не чула. Але ж у хаті жив собака, який гавкав, коли дзвонив телефон. Набрав знайомого у Торговиці, щоб він попросив сусіда збігати до батьків. За деякий час Володимир сам подзвонив: "Батько в лісі, мама — на ліжку. Приїжджай ховати!".
Міліцію викликав сільський голова. Коли Микола з Галиною приїхали, тіло матері вже виносили з хати.
За версією слідчих, убивця двічі вдарив жінку обухом по голові. На крик прибіг Петро Васильович. Побачив, як нападник затуляє подушкою рота дружині, й кинувся до лісу. За 150 м його наздогнали й розбили голову.
— Потім убивця повернувся у хату. Віра Гнатівна витирала хусткою кров, — каже міжрайонний прокурор Анатолій Перетятко. — Її вдарили ще раз, кинули на груди мішок пшениці. Петро Васильович лежав непритомний у лісі, помирав усю ніч.
Подушку знайшли у колодязі. Там шукали й сокиру, якою вбили подружжя. Але не знайшли.
Власне розслідування проводить сільський голова. Він не виключає причетність до вбивства сусіда.
— Тут багато незрозумілого, — міркує Петро Данильчук. — Остапюків убили 14-го, знайшли — через чотири доби. Коли ми приїхали, худоба мовчала, бо була сита. Значить, хтось годував корову, курей і трьох свиней. Ще мені не дає спокою отой мішок із зерном.
Сусід Володимир свого часу з відзнакою закінчив університет у Львові, одружився. П"ять років тому розлучився й переїхав до матері у Завалля. Город не обробляв, свої паї здав у оренду підприємцям. За це отримував зерно, яким і годував трьох курок.
— Йому навіть по мамину пенсію було лінь ходити, — каже голова. — Завжди просив Петра Васильовича. Своє зерно теж лінувався забрати з Торговиці. Позичив мішок у Остапюків.
Голова підозрює, що саме мішок пшениці міг стати причиною сварки. Володимир позичив його, а віддавати не хотів. Тоді Петро Васильович пообіцяв вирахувати гроші з пенсії його матері.
Із хати пенсіонерів нічого не зникло. На столі лежала тисяча, під матрацом — 20,5 тисячі гривень
— Володимир, коли забирали тіла Остапюків, кинув: "Подавіться цим зерном", — згадує голова. — Однак прямих доказів немає.
Колишній лікар каже, що 14 листопада нічого не чув і не бачив. Його мати — також.
Віру та Петра Остапюків поховали. Спотворене лисицями обличчя чоловіка накрили білою хусткою.
— Батьки навіть весільних фотографій у хаті не мали, лише ікони. До 50-ї річниці шлюбу не дожили два дні, — говорить Галина.
Вони із братом розпродують батьківське майно. Бояться, що його розкрадуть. Собаку збираються подарувати знайомим. Петро Васильович навіть їв із ним з однієї миски. Собака досі сумує за господарем — лежить на його ліжку.
8 
35413
Коментарі