Минулого четверга в селі Марківка Полтавського району ховали 13-річного Валентина Жадана. Увечері 2 жовтня його повішеним на горищі знайшов 35-річний батько В"ячеслав. Передсмертної записки син не залишив.

Неподалік одноповерхового будинку зібралися родичі й сусіди. Над домовиною плачуть 34-річна Наталія Жадан та її чоловік. Вони забороняють фотографувати сина в труні, прижиттєвих знімків не дають.

— Він же самогубця, — прикриває обличчя рукою Наталія. — Священик відмовився прийти. Поховаємо Валіка на краю кладовища без хреста, тільки горбик насиплють.

В"ячеслав Жадан працює будівельником у Полтаві, дружина — вихователькою в спецінтернаті сусіднього села Микільське. У них залишилася 2-річна донька Руслана.

— Сьогодні в зятя була істерика, — втирає сльози 56-річна матір Наталії Валентина Німчин. — Кричав, що не для того хату будував, щоб посеред неї в труні дитина лежала.

Родичі згадують останні дні Валентина.

— Онук тиждень хворів на гайморит, ангіну та кон"юнктивіт, — плаче баба. — А вранці того дня треба було антибіотики колоти, а вони ж такі пекучі. Валік плакав. Наташа вколола, він розсердився. Він на те сказав, що сестру Русю не глядітиме. То дочка посадила її на велосипед, а він вийшов і кличе сестричку назад. А вона йому: "Не треба, будеш мені коники строїти".

Звичайний пацан, Гаррі Поттера читав

До подвір"я під"їжджає шкільний автобус. Із нього виходять однокласники, директор, класний керівник, учителі. Тримають квіти. Деякі дівчата перелякано озираються, плачуть.

— Не можу повірити, він був життєлюбом, — шепоче вчитель історії та права Едуард Фісун, 45 років. — Адекватний, в нього з психікою не було проблем. Не дуже переймався проблемами. Такі живуть по сто років. Останніми днями його в школі не було. Можливо, тоді щось трапилося.

За три дні до самогубства Валентин розмовляв по мобільному із однокласником Антоном Барановим, 14 років.

— Говорил, что выздоравливает, скоро в школу придет, — згадує Антон. — Веселый был. Ни с кем в классе не ругался.

Валентин полюбляв грати в футбол, шашки, рибалити, ходити до лісу по гриби.

— Звичайний пацан, — кажуть однокласники. — Гаррі Поттера читав.

Директорка гімназії N6 Людмила Мирошниченко, 50 років, забороняє говорити з учнями.

— У цьому класі вже другий раз гине дитина, — зітхає вона. — Торік в автокатастрофі загинула дівчинка. Її портрет уже рік висить, діти важко пережили це. І знову таке. Не знаю, чого так сталося. Нормальна сім"я, батько жодних зборів не пропустив.

×