"Бандитам школу №90 не отдадим", "Власти махинациями отбирают школу", "Янукович, услышь каждого" — різнокольоровими фарбами написано на листах ватману. 27 грудня 2012 року близько 30 батьків стоять біля старого корпусу школи №90 на вул. Купріна в Донецьку.

Двоповерхова будівля вкрита новою металочерепицею. Уздовж стін прикріплені іржаві підпори. Деякі вікна забиті фанерою. На стіні розмашистий напис червоною фарбою "Верните школу". Це — один із двох корпусів школи №90, побудованої 1950 року. На капітальний ремонт приміщення зачинили 2007-го. За два роки — передали в оренду судовій адміністрації. Сюди має переїхати Кіровський райсуд.

— Раньше в этом корпусе располагалась вся начальная школа, два музея — Славы и "Українська хата", были кружки, — каже в мегафон Лідія Алексєєва, 53 роки. Вона в окулярах і довгій куртці з хутром на капюшоні, тримає в лівій руці пакет документів, у правій — гучномовець. Її онука вчиться в четвертому класі, онук збирається в перший. — Тут был зеркальный танцевальный зал! Теперь они малышей отправили в подвал второго корпуса. Кружки работают в коридорах, экспонаты сложили в мешки.

Мітингувальники кажуть, школі бракує місця для класу інформатики та майстерень. Навчальний заклад розрахований на 740 дітей, а вчаться — 800.

— Мы ждали, что в октябре у судей закончится аренда, думали сами заняться ремонтом. А им продлили аренду. И разделили адреса. Теперь это здание на Куприна, а второй корпус — на улице Кольцова. Видно, готовят на продажу. Это все от нас скрывали, чтобы молчали до выборов. Но мы будем воевать, — каже 33-річна Ольга Бабенко, білявка в норковій шубі. У неї в першому класі вчиться дочка.

Лідія Алексєєва трясе папером — це лист від прокурора Донецька.

— Смотрите, пишет: "Решение мэра противоречит Закону "Об образовании". Передача школьных помещений в аренду организациям, чья деятельность не связана с учебно-воспитательным процессом, запрещена законом".

Навколо починають збиратися перехожі. Огрядний чоловік років 55, з вусиками, в картузі відбирає гучномовець.

— Это здание аварийное. Судебной администрации выделили на ремонт кровли полтора миллиона, а мне на ремонт школы денег не дали. Почему? Это не моя компетенция. А вот если бы кто-то из ваших детей сломал тут шею, руки, ноги, это была бы моя компетенция. Поэтому я не возражал, чтобы здание взял в аренду суд, — пояснює Павло Ехилевський, голова райвідділу освіти.

— Ганьба! Преступники! — починають кричати жінки.

Слово просить учителька зі школи мистецтв — цей заклад досі займає частину аварійної будівлі. Збоку на першому поверсі шість вікон за металевими ґратами. На дверях вивіска — "Школа мистецтв №4 м. Донецька".

— Наши дети занимают места в международных конкурсах, у нас 800 учащихся, занимаемся в три смены. Это единственная школа, где есть и хореография, и музыка. Единственное место в Кировском районе, где дети могут получить эстетическое образование. Как можно так с нами поступить? — каже Ірина Сальникова, 42 роки. Вона побоюється, що музичну школу закриють.

Батьки запрошують подивитися, в яких умовах вчаться діти молодших класів. Обходимо старий корпус. За ним — триповерхова будівля основного корпусу. З майбутнім судом ця частина школи має спільний двір. Між корпусами — близько 4 м. Поряд спортмайданчик.

— Спортплощадку судьи уже, считай, забрали. Тут будет их автостоянка. Школьникам оставят 5 метров асфальта, а во дворе — на том месте, где у нас были линейки, теперь будут стоять машины с заключенными, — говорить Людмила Хатюшина, 35 років, мати другокласника.

Батьки вважають, що для дітей сусідство із судом — небезпечне.

— А вдруг какие заложники. Почему наши дети должны видеть, как привозят преступников? Председатель Кировского райсуда написал, что между судом и школой построит 4-метровый забор. Это вообще недопустимо! У нас не хватает денег на парты. А на забор у них есть, — говорить Ольга Бабенко.

Лунає дзвінок. На ґанку школи зустрічає невисока брюнетка в чорному пальті.

— Да, школа существует только за счет родителей. Но после этих слов я могу потерять работу. Меня уже предупреждали. Так что после Нового года, может, будет у вас другой директор, — ледве чутно вимовляє директор школи №90 Ольга Свищ.

У шкільному холі стовпилися журналісти і батьки. Хтось викликав чиновників із райради і міськради. Вони півгодини не пускають у цокольне приміщення, де навчаються учні з першого по четвертий класів.

— Задача была сохранить старое здание. Поэтому в 2009 году его передали в аренду райсуду. Дети из школы искусств останутся там же, где и сейчас. Спортплощадку никто не отберет, — запевняє заступник міського голови Валентин Локтионов.

Спускаємося на один проліт униз. У коридорі напівпідвалу смердить каналізацією. Подекуди під стелею — голі труби. Горить одна лампочка. В кутку класу, де вчиться 3-Б, на підлозі великий каналізаційний люк. Лідія Алексєєва каже, кришку на нього зробили за гроші батьків.

— Часто тут такий запах? — запитую матерів, які забирають дітей зі школи.

Вони переглядаються, усміхаються.

— Постоянно, — каже одна.

Увечері 27 грудня до школи приїжджає бригада сантехніків. Починають чистити каналізацію.

×