Бізнесменку та трьох її синів розстріляв чоловік

"Я передбачав нещастя, — розповідає "ГПУ" 69-річний Георгій Гейченко з райцентру Миронівка Київської області. — Дочка дзвонила за день до смерті. Плакала, що чоловік погрожує вбити. Я подумав: добре, що онуки в Києві. Та, як на зло, 10 травня зробили вихідним", — пенсіонер відвертається, аби приховати сльози.

Уранці 10 травня 2005-го безробітний Ярослав Буценко, 37 років, зарядив мисливські набої картеччю, призначеною для полювання на кабанів, і поїхав до 41-річної Світлани Зими. Вони жили в цивільному шлюбі вже четвертий рік.

Через бічні двері Ярослав зайшов до коридору. У кімнаті спали діти. З порога Буценко вистрілив у 20-річного Романа. Його брат Сашко, 12 років, схопився на сусідньому ліжку. Пролунав другий постріл — картеч влучила меншому хлопцеві в руку. Він упав. Ярослав перезаряджав рушницю, коли з кухні вибігла Світлана. Чоловік вистрілив їй у живіт. Жінка подалася назад і заточилася. Буценко добив її пострілом в обличчя. Це сталося на очах у середульшого сина Юрія, 18 років, який саме снідав на кухні.

Хлопець схопив трубку радіотелефону й вибіг на вулицю. Спинив машину. Заскочив до салону. Коли на вулиці з"явився чоловік із рушницею, водій кинувся тікати. Буценко застрелив Юрія через бокове скло автомобіля.

Поранений Сашко сховався на сусідському горищі. Не знайшовши хлопця, Буценко перезарядив рушницю дрібним шротом, яким полюють на качок, і вистрілив собі в живіт. Перехожі викликали "швидку".

— У реанімації він лежав в одній палаті з тяжкопораненим Романом. Я міг його придушити. Але вирішив, що легкої смерті буде замало, — зізнається Георгій Федорович.

Із родиною покійної Світлани "ГПУ" зустрілася в її будинку.

На дивані в великій залі сидять дід Георгій Гейченко, баба Валентина, їхня молодша донька Лариса, 40 років, і найстарший онук Роман. Хлопець в інвалідному візку — картеч перебила йому хребет.

У гості до Романа приїхав батько — перший чоловік Світлани Валерій Засуха. Він фотографує рідню, а потім вивозить Романа з кімнати.

— Не треба, щоб той жах згадував, — пояснює дід. — Роман пережив чотири клінічні смерті. Коли його привезли додому, попросив викинути старий диван, на якому вітчим любив дивитися телевізор.

Лариса показує фото загиблої сестри. Згадує, що Світлана дзвонила їй перед смертю. Скаржилася, що чоловік погрожує.

— Я порадила віддати все, що той хоче. А вона зітхнула і каже: "То він все і хоче".

Шротом вистрілив собі в живіт

Родичі розповідають, що перший шлюб Світлани був невдалим. Із Валерієм вона познайомилася під час навчання в київському педінституті. Від нього народила синів Романа та Юрія, але особисте життя не склалося. Тоді Світлана вийшла за Олександра Зиму. З"явився на світ Олександр. Родина називає його Сашиком. Але Світлана розійшлася і з другим чоловіком. Кажуть, була сильною й не хотіла прощати чоловікам їхні слабкості.

Світлана схожа на маму, а характер мала батька. Георгій Гейченко все життя працював на керівних посадах. Навчався у сільгоспакадемії, працював головою колгоспу. В 90-х був представником президента в районі. Коли сталася трагедія, Георгій Федорович головував у Миронівській райраді.

Світлана не могла сидіти без діла. Десять років тому кинула роботу в школі та взялася за бізнес. Починала з лотка на базарі. Потім відкрила ларьок, придбала магазин. Коли в неї був уже другий магазин, зустріла Ярослава Буценка.

— Той умів пір"я розпустити. Завжди в білій сорочці, краватці, — згадує Георгій Федорович.

Подружжя мешкало в будинку Світлани. Старші її сини вчилися в Києві — Роман у інженерно-будівельному, а Юрій вступив до лінгвістичного університету. Кажуть, дуже здібний був до мов.

Ярослав Буценко закінчив із відзнакою Харківську юридичну академію. Диплом юриста тримав у рамці на стіні. Від роботи в правоохоронних органах Миронівки відмовився.

— Якось він заявив доньці, що я маю влаштувати його на роботу до Верховної Ради, — обурюється тесть.

Бізнес тримався на Світлані. Буценко вважав себе партнером дружини. Проте не хотів їздити за товаром до Києва — щоб не тягати важкі ящики з продуктами.

— Коли ремонтували приміщення під третій магазин, Світлана найняла будівельників. Буценко й собі вирядився в кирзові чоботи й куфайку. Але ж він не вмів і гвіздка забити, — говорить Гейченко. — Світлана купила йому машину, відбудувала будинок. На тій стройці і старші діти працювали.

Сказала: віддайте половину і ми в розчотє

Коли жінка вирішила розійтися з Ярославом, той висунув їй матеріальні претензії. Хотів отримати $100 тис. та квартиру в Києві. "Інакше ділитимуться через кладовище", — погрожував.

Світлана пропонувала чоловікові один магазин. Він хотів більшого. Буценко знав, що колись дружина віддала другому чоловікові $3 тис., укладені в спільний бізнес, та половину вартості вантажної "газелі".

— Перед трагедією мені подзвонила мати Ярослава, — згадує Георгій Федорович. — Сказала: віддайте половину і ми в розчотє.

Після затримання Ярослав твердив, що кохає Світлану. Мовляв, узяв рушницю, щоб застрелитися за сараєм і не пам"ятає як опинився в її будинку. Слідство довело, що чоловік діяв свідомо.

У вересні 2006-го Апеляційний суд Київської області засудив Буценка на довічне ув"язнення.

Суд задовольнив і матеріальний позов Гейченків до Буценка на 1 млн грн. Машину й будинок Ярослава мають продати в рахунок позову. Але лише тоді, коли Верховний суд підтвердить вирок апеляційного.

— Буценко ніби продовжує знущатися, — зітхає Георгій Федорович. — Зараз він знайомиться з аудіозаписами всіх судових засідань. Час на це закон не обмежує.

Старшому синові Світлани Роману потрібна операція. Дід із бабою сподіваються, що внук колись ходитиме.

"Слава, не знаю як тобі, а мені цей дурдом надоїв. Давай вирішувати. Попереду нас нічого хорошого не чекає. Я пропоную розірвати стосунки. Так буде краще для тебе. Ти нарешті збереш машину і поїдеш до Києва, на роботу — потрібно буде заробляти на кусок хліба (Свєта вже не принесе), зникнуть твої комплекси й хвороби.

Щодо матеріальної проблеми, то будь мужчиною, не видавлюй з мене всі соки. Я і так за твою допомогу розрахувалася з лихвою. Ти три з половиною роки жив із магазинів: перекрили кровлю, зробили забор (про будинок Буценка. — "ГПУ"). Я тобі дала 12 тисяч доларів. Це покруче, якщо порахувати, що ти заробляв у Москві. Забирай їх і будуй своє життя, не сміши людей. А в мене прицеп, діти, треба вивчити, женити, допомагати. Їх і тебе з твоїми запросами я не витягну. Мене і дітей ти ненавидиш. Я стомилася, відпусти мене. А доходи мої не рахуй. Я й до тебе заробляла круто, а ти почав наші стосунки з позичання грошей. Все, що я маю, заробили не ви з Зимою, а я сама (цими ручками). При мені ви добре почувалися, на блядки було з чим поїхати.

Так що викинь дурь із голови, залиш мене в спокої і магазини також (до речі, мені ніхто не дав і копійки).

Я буду продовжувати заробляти гроші тобі на квартиру, тільки дай мені спокій. Здівайся, шукай себе і випробовуй на мужність когось іншого, я не витримала цього випробування. Гарна обгортка та гірка цукерка.

Прощай. Світлана".

×