Близько опівночі 25 червня дільничний міліціонер Згурівського райвідділу міліції, що на Київщині, Ярослав Козловець, 22 роки, приїхав до села Середівка. Одразу пішов на вулицю Карагандинську до будинку коханої Євгенії Якимович, 19 років.
На лавочці поряд із двором Якимовичів зібралася місцева молодь. Гомоніли, жартували. Євгенія сиділа на колінах в одного з юнаків.
— Я не можу без тебе жити, повернися до мене, — почав благати Ярослав. — Шануватиму тебе все життя.
Дівчина відмахнулася. Мовляв, наслухалася обіцянок. Раптом Козловець витягнув із кобури пістолет Макарова — табельну зброю. Тричі вистрілив у землю під ноги молоді. Юнаки й дівчата схопилися, на мить завмерли. Ярослав направив пістолет на перелякану Євгенію й тричі вистрілив. Та померла одразу. Потім міліціонер вистрелив собі в голову. Його тіло впало поряд із Євгенією.
Ярослав Козловець жив із батьками та сестрою в селі Великий Крупіль за 40 км од Середівки. Батько Валентин працює сільським сторожем, мати Ніна була дояркою, нині безробітна.
Після школи Ярослав отримав спеціальність ветеринара в Немішаєвському технікумі, пішов в армію. Згодом став дільничним інспектором. Слідкував за порядком у шести селах Згурівського району.
Під час патрулювання Середівки Козловець познайомився із місцевою дівчиною Євгенією. Після школи вона навчалася в київському медичному коледжі, після якого вступила на заочне відділення Ніжинського медичного інституту в Чернігівській області й працювала санітаркою в столичній санепідемстанції. Щовихідних приїжджала в село. Її батько Володимир заробляє на життя в Києві охоронцем, а мама завідує будинком культури в селі. Молодша сестра-дев"ятикласниця живе з батьками.
Згодом Ярослав і Євгенія почали зустрічатися. Козловець казав, що кохає дівчину, обіцяв з нею одружитися. Батьки не заперечували проти їхніх стосунків.
Того вечора тихо зайшов до кафе, взяв пива і вийшов
— Спочатку в них усе було добре, — розповідає 17-річна Ярослава Чудік, подруга Євгенії. — Жарти, поцілунки, вечірні прогулянки. Вони навіть ніколи разом не фотографувалися, вірили у забобон, що до одруження не варто парі фотографуватися. Навколо них постійно збиралася молодь. Ярик був страшенно захоплений Женьою, як і вона ним. Обоє рахували дні до зустрічі.
За півроку Ярослав і Євгенія почали сваритися. Хлопець виявився дуже ревнивим, часто влаштовував скандали.
— Він почав ревнувати її до кожного стовпа, — веде далі Ярослава. — Десь хтось із хлопців усміхнувся — Ярослав починав скандал. Женя не витримала, почала уникати зустрічей. Змінила номер мобільного. Та він приїжджав до їх будинку. Два місяці тому Женя покинула його.
Однак Козелець кожні вихідні приїжджав до Середівки. Благав Євгенію повернутися. Вона не погоджувалася.
25 червня Ярослав знову з"явився у Середівці. Був напідпитку.
— Ходив як неприкаяний, — згадує Ірина Горбанивець, жителька села. — Розширені зіниці, очі налиті кров"ю, мовчазний та сутулий, трохи випивший. Я його навіть не впізнала. Він постійно був життєрадісним, розпитувався про всіх, переживав за кожного. Допомагав, кому міг. А того вечора тихо зайшов до кафе, взяв пива і вийшов.
Ярослав зустрів друзів, з якими разом з Євгенією щовихідних гуляли. Вони запросили дільничного до лавочки неподалік двору Якимовичів — після закриття будинку культури молодь збиралася там. Козловець пішов до гурту.
— Він усе товкмачив Жені, як сильно її любить. Просив пробачення, хотів її повернути, — розказує 17-річна Юлія Мінченко, подружка Євгенії. — А вона навіть не хотіла з ним говорити. Останнім часом Женя нам жалілася, плакала. Не могла витримати його тиску. Він втратив її через свою дурість.
Після пострілів хлопці та дівчата ще півгодини не могли зателефонувати до міліції — від переживання мобілки випадали з рук. Мати Євгенії була в цей момент у хаті.
— Я думала, бавляться петардами на подвір"ї, — каже, плачучи мати Євгенії Лариса Якимович. — А в цей час убивали моє дитя.
Слідчі з прокуратури, які приїхали до Середівки, порушили кримінальну справу проти Козловця. Вони вважають, що хлопець убив Євгенію через ревнощі.
Дівчину поховали на місцевому кладовищі. На похорони прийшло все село. Могилу встелили червоними квітами та вінками: "Від дяді Владислава та його сім"ї", "Від хрещеного", "Від колективу Київської обласної санепідемстанції", "Від дідуся Миколи та бабусі Люби". Над могилою досі горить червона лампадка.
Ярослава Козловця поховали у Великому Круполі.
— На вихідних ми їздили до батьків Євгенії, — зізнається 46-річний батько Ярослава Валентин. — Хотіли попросити вибачення, бо сталося велике горе. Вони нас дуже любо зустріли. Ми довго говорили про дітей, плакали. Я не хочу когось звинувачувати, але нашим дітям хтось поробив. Вони занадто молоді й щасливі були. Очевидно, хтось позаздрив.
8 
35413
Коментарі
1