Анатолія Марценюка вдарило струмом у 10 тисяч вольт

28-річний Анатолій Марценюк із села Іванівка під Вінницею загинув від удару струмом. Він працював електромонтером у Вінницькому трамвайно-тролейбусному управлінні. 27 січня ремонтував трансформаторну підстанцію, як його ударило 10 тис. вольт.

— Того дня Толя як обично встав у 5.30. Вмився, почистив зуби, попив чаю. А потім приліг коло нас із Катюшою, — каже дружина загиблого 33-річна Людмила Шевчук. Тримає доньку 9-місячну Катерину. — Як чуствував — сильно не хотів іти. Але пішов. Ми ще два рази зідзванювалися. А в 16.40 мені подзвонили з його роботи.

Анатолій із Людмилою були знайомі 10 років. Співмешкали три роки, не розписувалися. У Людмили є син від першого шлюбу — 12-річний Артем.

— Він так подружився із Артьомкою, як не кожен рідний тато, — додає Людмила. — Син питався Толю, чи можна я, папа, візьму твою фамілію? А Толя каже, що нє, не можна, бо рідний тато не захоче отказ написати. То Артьом рішив перейти на його фамілію сам, як буде в 16 років брати паспорт. Вони були справжніми друзями. На Новий рік поїхали двоє у Вінницю на каток, по хазяйству разом майстрували. Вчив малого ремонтувати стільці, косити траву. А як весною малий лежав у лікарні, то Толя не відходив.

— У мене є два сина, — говорить сестра загиблого 38-річна Оксана. — То вони на Толю ні разу "дядько" не сказали. Все по імені. Вони як друзі були, всі секрети йому довіряли. Дуже діти до нього тягнулися.

14 років тому від удару струмом загинув батько Анатолія — Василь Марценюк.

— Так само електриком працював. Сина забирали з того самого моргу, що й чоловіка, — плаче 61-річна Катерина Миколаївна. — Толя в 14 років лишився за батька. Помагав мені в усьому. Влітку ходив робити на колгоспний тік. Пішов учитися у Гніванське училище. Заробило, бідне, три професії — електрика, шофера та сварщика. Тоді мав стипендії 17 рублів. А нам зарплат не платили. То він віддавав усе мені.

Напередодні трагедії родичі бачили тривожні сни.

— Мені за місяць два рази снилося, що я кричала на всю хату. А в день гибелі сина я зранку говорила по телефону із невісткою і почула, як в хаті шось сильно впало. Даже Люда в телефоні почула. Але так і не знайшли, шо то було, — згадує Катерина Марценюк.