58-річного Анатолія Пащенка з райцентру Сміла Черкаської області шукають із 31 січня минулого року. Уранці він пішов на базар по шліфувальну шкурку й не повернувся. Документи залишив удома.
— Він ремонт робив, плитку в ванній клав, — каже 26-річний син Олександр. — На щось треба йому була та шкурка.
Анатолій Пилипович родом із Полтавщини. До Сміли приїхав 28 років тому. Сам звів хату по вул. П"ятого грудня. Працював слюсарем на машинобудівному заводі. У 1990-х облаштував неподалік будинку автомайстерню, лагодив легковики. Згодом до бізнесу залучив сина. Позаторік оформив пенсію і покинув автосправу, бо погано став бачити.
— Батько таким рихтовщиком був, що до нього ще в радянські часи з усієї області з"їжджалися, — згадує донька Тетяна, 30 років. — Пам"ятаю, могоричі возили: ковбасу, цукерки. Такого тоді ніде було купити, а ми їли.
2002-го від раку померла дружина Анатолія Марія. Тетяна вийшла заміж і переїхала до села Червона Слобода, неподалік Черкас. Анатолій Пилипович залишився із сином та невісткою Лесею.
— Як померла мама, тато почав випивати, — продовжує донька. — Але без пам"яті ніколи не валявся. Де б не були в гостях, посидить — і додому.
Як померла мама, тато почав випивати
Згодом Анатолій Пилипович переїхав до Валентини Ходєвої, 62 роки. Жінка живе через кілька хат, працює медсестрою у стоматологічній поліклініці. 1994-го овдовіла.
— Допомагали одне одному по-сусідськи, та так і зійшлися, — каже жінка. — Толя такий добрий був, усім сусідам помагав. Того постриже, тому щось у хаті зробить. Безвідмовний. Як мені випадала друга зміна, то завжди чекав біля роботи. Онуків моїх глядів, свого дуже любив.
Торік узимку Анатолій Пилипович розпочав ремонт.
— Як він пішов, я на роботі була, — згадує Валентина Ходєва. — Приходжу, а його немає. Ніч ждала, а тоді до Саші побігла.
Олександр і Тетяна шукали батька, розпитували знайомих. Об"їздили навколишні села, розклеїли оголошення, звернулися до міліції. Їм вдалося дізнатися лише, що Анатолія Пилиповича бачили на базарі. Він був напідпитку.
— Чоловік пішов у напрямку річки Тясмин, — розповідає Ірина Вяткіна з карного розшуку райвідділу. — Не виключено, що йшов через лід і впав в ополонку, бо тоді мороз був. Ми обшукали все узбережжя, однак трупа не знайшли.
У міліції виключають убивство. Анатолія Пащенка називають "чесним простодушним чоловіком", який не мав ворогів.
Діти вірять, що батько живий. Думають, він втратив пам"ять і живе в якомусь селі. Бо з власної волі не пішов би з дому.
— Думаю, випив щось не те, чи хто по голові вдарив — от і не може вернутися, — припускає Тетяна. — Він сниться і мені, і чоловікові Юркові. Завжди одне й те саме: батько сидить обідраний у якійсь хаті.
Сестра Анатолія Пащенка Неля Пилипівна, 68 років, живе у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Жінка ходила до ворожки. Та запевнила, що брат живий.
— Я в екстрасенсів не вірю, але до бабки ходив, — говорить Олександр. — Вона розказала, що батько в закинутій хатці, якась бабуся носить йому їсти. Ще рік тому казали: "Ждіть, скоро прийде".
8 
35413
Коментарі
3