Я маю колеґу — не те щоб товариша. Радше знайомого, досить давнього, який працює на "реґіоналів". Він займається тролінґом. Тобто жучить на форумах "помаранчевих" і робить це цілком щиро, бо вони того варті. Я й сам їх жучив, доки вони були при владі. Щоправда, робив це під власним іменем, бо анонімні писання викликають у мене огиду — приблизно як написи у громадському туалеті.

Тепер я можу перепочити, бо охочих поштурхати мертвого тигра не бракує й без мене. А оскільки сьогоднішня влада видається мені стократ паскуднішою, я намагаюся зрозуміти колеґу, який на них працює. Дарма що добре знає їм ціну і часто в приватних розмовах із них глузує.

— Хтось же має бути санітаром лісу, — пояснює він. — Без вовків зайці вироджуються. Без кота миші розперізуються.

Донецькі й московські йолопи готові за це платити

— Знаю, знаю, — кажу. — Ти — "сила та, що прагнучи лихого, чинить добро".

— Та ні, який із мене Мефісто. Я просто рубаю капусту. Якщо ті йолопи — і донецькі, й московські — готові за це платити, то хай платять. Насправді всі ті писання на форумах не мають ніякого значення. Спитай соціологів — вони тобі скажуть, що це всього лише мастурбація.

Я почасти згоден. Бо знаю, що тролінґ і справді нікого ні в чому не переконує. Та й не в тім його функція. Він просто скаламучує воду, засмерджує атмосферу, унеможливлює спілкування.

— Не переборщуй, — кажу. — Бо може так трапитися, що зайців не стане. Залишаться самі вовки. Он на білоруських сайтах російських тролів уже практично немає. Видно, Москва в них більше не інвестує. Нема потреби.

— Не переживай, — відповідає колеґа. — Я на зайців теж працюю. От тільки капусти в них менше. Зате буває іноді такий кайф — полемізувати на форумі із самим собою під різними ніками.

×