Ретро

Я забрів на ту виставку заради літака — "циганського мотиля" фірми "Де Хевілленд" 1929 року, на якому Роберт Редфорд кружляв над мальовничими кенійськими краєвидами в оскароносному фільмі Сіднея Поллака "З Африки".

Тепер той "мотиль" продають у паризькому "Ґран-Пале" на щорічній виставці-ярмарку "Ретромобіль" за сміховинну ціну 150 тис. євро. Суща дрібниця на тлі виставленого поряд автомобіля "Буґатті-54", на якому славетний Акілле Варзі ледь не виграв ґран-прі 1931 року (стартова ціна 3 млн). А тим більше на тлі рекордистів торішнього аукціоніу — "Бентлі-1929" та "Роллс Ройс-1912", проданих за 6 млн.

Мій товариш-кінорежисер розшукував для якогось фільму звичайнісіньку рахівницю

Доля речей химерна: спочатку вони знецінюються, виходять з ужитку, стають непотрібними, і ми їх, як правило, викидаємо. А потім, коли вони майже всі опинилися на смітниках, стали попелом, брухтом, трухлявим деревом, їхня вартість починає стрімко зростати. Ось тільки відбувається це вже не за нашого життя, а тому й зберігати всілякий мотлох із надією на майбутній антикварний зиск здебільшого нема сенсу.

Мій товариш-кінорежисер зо два роки тому розшукував для якогось фільму звичайнісіньку рахівницю. До кінця 1980-х, пригадую, вони були в кожній бухгалтерії. Сьогодні це така сама рідкість, як і програвач чи відеоплеєр.

Жартома я запропонував йому швейну машинку "Зінґер". Або макінтош-класик 1989 року, захований на антресолях. Товариш образився. Він урешті замовив собі рахівницю в якійсь антикварній майстерні й заплатив за підробку чималу суму.

А недавно зателефонував і таки попросив позичити макінтоша. Добре, що я його досі не викинув. Може, нащадки на ньому справді забагатіють. Особливо якщо товариш знайде до нього якого-небудь нового Редфорда. Чи принаймні Акілле Варзі.