Ліґурія

Ліґурія — це смужка землі, що простяглася між морем і горами від Франції аж до Тосканії. Її можна промчати євроекспресом за пару годин. А можна неквапно проїхати місцевим поїздом, оглядаючи гори в одному вікні й море в іншому й роблячи зупинки, де заманеться.

Через Ґеную поїзд іде переважно тунелями. Проте в кількох місцях він проїжджає естакадою над міськими вулицями, звідки видно дахи будинків і вежі церков, і море, і кораблі вдалині. А також — цитрусові дерева внизу на вулицях, із помаранчами, що обсипаються просто на брук.

Мій канадський колеґа пригадує Ґеную саме так — із вікна поїзда. Йому було тоді, 1948-го, 8 років. Саме звідси він відпливав із батьками за океан. Як і чимало інших західних українців, вони вчасно втекли від радянських "освободителів" до американських.

Італійцям під цим оглядом пощастило більше. Сталіністи ніяк не могли з цим погодитися й намагалися певен час під прапорами компартії повалити в Італії демократичний уряд.

Батько поклав його на підлогу й накрив власним тілом

Колеґа каже, що коли вони під"їжджали до Ґенуї, зчинилася стрілянина. З гір стріляли повстанці, знизу — поліція. Кулі пролітали переважно над поїздом, проте деякі влучали у шиби. Колеґа згадує, що батько поклав його на підлогу й накрив власним тілом.

Комуністи програли і, можливо, саме тому в Ґенуї немає сьогодні російського флоту і "совків" на вулицях. Зате є добрі готелі, кав"ярні та приязні люди, які навіть не озираються на англійську мову й не спливають жовчю від звуків української.

Тож коли мій канадський колеґа запитує, чи не поїхати йому цього літа до Криму, я відказую не зовсім патріотично, але цілком щиро: "Ні, краще до Ліґурії".

Над Кримом, на жаль, усе ще літають невидимі кулі.